Німецька преса: прощання «футбольного бога», «матч мандражу» та дерев’яні лави за 79 тисяч доларів | Інформація та корисні поради туристам у Німеччині | DW | 10.11.2011
  1. Inhalt
  2. Navigation
  3. Weitere Inhalte
  4. Metanavigation
  5. Suche
  6. Choose from 30 Languages

Вікно в Німеччину

Німецька преса: прощання «футбольного бога», «матч мандражу» та дерев’яні лави за 79 тисяч доларів

Напередодні «спортивного саміту» України та Німеччини в Києві 11 листопада німецька преса просто «рясніє» українськими темами. Матч на Олімпійському – символічний. 10 років тому команди змагались за вихід на ЧС-2002.

Тренери України та Німеччини в напруженому очікуванні: Йоахім Лев та Олег Блохін

Тренери України та Німеччини в напруженому очікуванні: Йоахім Лев та Олег Блохін

Спортивні та суспільно-політичні видання Німеччини приділяють велику увагу футбольному матчу між командами України та ФРН. Причому в ці дні можна знаходити всі види статтей - від фахово-футбольних до корупційно-викривальних.

«Вся Європа співчуває Шевченку»

Олімпійський стадіон у Києві

Олімпійський стадіон у Києві


Футбольний альманах 11 Freunde надрукував великий матеріал про кар'єрний шлях «напевно, найкращого українського футболіста всіх часів» - Андрія Шевченка. Причому починається стаття доволі несподівано:

«Цілі 17 років майже тоталітарно керував Сильвіо Берлусконі, італійське «обличчя зі шрамом», своєю країною. Тепер оголосив про поступову відставку. Італія, та що там Італія – уся Європа радія – одним божевільним стане менше. Можна вбачати в цьому іронію долі, що на тлі відставки Берлусконі також й Андрій Шевченко оголосив, що продовження його кар'єри – під питанням. Український футбольний бог, 35 років, живе з мрією виступити на Євро-2012 в рідній Україні. Шевченко і Берлусконі є добрими друзями, політик є хрещеним батьком наймолодшого сина Шевченка Джордана, футболіст та «бунга-бунга-бой» народилися в один день, тільки в різні роки. Сьогодні вони стоять на закаті своєї кар'єри. (…) З тією лише різницею, що Шевченку співчуває вся Європа».

Матч великого тремтіння десять років тому…

Міхаель Баллак

Міхаель Баллак

Газета Hamburger Abendblatt згадує іншого, вже німецького, супергероя. Вона пригадує, як 2001 року, коли востаннє зійшлися на київському полі збірні команди України й Німеччини, вершилась доля путівки на ЧС-2002:

«Його не було видно, і ось він з'явився»,- в ейфорії волав у мікрофон коментатор Вернер Ганш. Йдеться про людину, яка зрівняла рахунок у грі з Україною. Його ім'я – Міхаель Баллак. Як сказав він тоді після матчу, «я забив найважливіший гол у моєму житті», проторувавши шлях до світової футбольної першості 2002 року. Це було рівно десять років тому, 10 листопада 2001-го. (…) В ті часи німецький футбол перебував у кризі, був середнячком на міжнародній арені і не мав, окрім видатних гравців Баллака, Олівера Кана та Бернда Шнайдера, особливих футбольних талантів.

(…) Шлях німецької збірної до можливого титулу чемпіона Європи-2012, знову-таки, веде до України. Але тремтіти щодо участі в фінальній частині змагання німецькому футболу вже давно не потрібно (…) Гравці бундестіму є чинними віце-чемпіонами Європи та бронзовими призерами ЧС – наступний крок має послідувати наступного літа. Щонайкраще – шляхом перемоги на стадіоні, де відбудеться фінал. Звичайно ж, у Києві.»

79 тисяч доларів за дерев'яну лаву


Донецьк

Донецьк

Пишуть німецькі видання і про менш приємні речі. Так, портал Zeit Online авторитетного тижневика критикує корупцію та кумівство, які збільшують витрати на проведення Євро-2012 в Україні у багато разів. До речі, видання не повідомляє про існування подібних проблем у Польщі.

«Близько 25 мільярдів доларів має витратити Україна на будівництво стадіонів, автобанів та авіатерміналів. Футбольна подія викликала будівельний бум. Від цього виграють, головним чином, українські політики. Мільйонні держзамовлення були роздані українським фірмам в ручному режимі – без публічних конкурсів. До багатьох фірм мають причетність політики, які і роздають ці замовлення. Тіньова економіка і кумівство збільшують витрати. Інфраструктурні проекти у кілька разів дорожчі, ніж планувалося.


(…) Київський Олімпійський стадіон є одним з найдорожчих у Європі. Вартість його будівництва - 550 мільйонів доларів. Мюнхенська Allianz-Arena з приблизно такою ж кількістю місць коштувала лише 438 мільйонів. Але стадіон у Києві не був, як у Мюнхені, збудований з нуля, а лише реконструйований. Але місто Харків стало рекордсменом. Міська влада придбала десять лав для станції метрополітену. Вартість однієї такої дерев'яної лави дорівнює автомобілю середнього класу – 79 000 доларів.»

Автор: Захар Бутирський
Редактор: Євген Тейзе

DW.COM