Західні історики про розстріл царської сім′ї | Музика й кіно, література й мистецтво з Німеччини | DW | 17.07.2018
  1. Inhalt
  2. Navigation
  3. Weitere Inhalte
  4. Metanavigation
  5. Suche
  6. Choose from 30 Languages

Культура й стиль життя

Західні історики про розстріл царської сім'ї

Миколу II та його родину розстріляли в Єкатеринбурзі в ніч з 16 на 17 липня 1918 року. Як оцінюють цю трагічну подію історики в Німеччині та в Австрії?

Російська імператорська родина. Дата фото невідома

Російська імператорська родина. Дата фото невідома

Останній російський імператор Микола II та його сім'я були розстріляні в Єкатеринбурзі в ніч з 16 на 17 липня 1918 року. Разом з Романовими були вбиті люди з їх близького оточення, зокрема кухар. Російська православна церква (РПЦ) канонізувала Миколу II і його родину і 17 липня відзначає день їх пам'яті.

DW: Якою була реакція на вбивство в російському суспільстві того часу?Хоча доводиться враховувати той факт, що далеко не всі дізналися про смерть царської родини відразу після розстрілу ...

Катерина Махотіна (Ekaterina Makhotina), докторка історичних наук, Боннський університет: Вбивство царської родини не стало для російського суспільства якимось шоком, чимось зовсім несподіваним. Ставлення до Миколи ІІ у той час було якщо не негативним, то байдужим. У Росії практично не було громадських груп, які виступали б за відновлення монархії і самовіддано любили би Романових. Коли цар перейняв командування армією в 1915 році, він підклав сам під себе бомбу сповільненої дії: всі невдачі записувалися від цієї миті на його рахунок. У тому, що Росія змушена брати участь у Першій світовій війні та у її наслідках, звинувачували царя.

До кінця війни розмови про царську сім'ю опустилися до образливого гумору. Як пише історик Борис Колоницький, перед революцією 1917 року прізвисько "цар-бовдур" було найпоширенішим на адресу Миколи ІІ. Під цим малися на увазі як слабкість характеру, так і загальний інтелектуальний розвиток монарха. Крім того, Миколі пригадували і "Криваву неділю", коли в 1905 році був розстріляний протест робітників, і тисняву під час свята на Ходинському полі з нагоди коронації, у якій загинуло понад тисячу осіб. Сьогоднішня популярність царської сім'ї, виключно позитивне ставлення до неї, йде врозріз з тим, як ставилися до Романових 100 років тому.

Ян Кусбер (Jan Kusber), доктор історичних наук, професор, Університет імені Гутенберга в Майнці: Було зрозуміло, що повернення до монархії в Росії навряд чи можливе, особливо в середньостроковій перспективі. Але настільки жорстокого вбивства ніхто в Росії не очікував. Раніше більшовики планували провести відкритий судовий процес над Миколою ІІ - щоб підвести символічну риску під епохою царизму в Росії. За проведення такого процесу, зокрема, виступав Лев Троцький. Володимир Ленін, у свою чергу, побоювався, що Романови все ще популярні у народі, а тому суд може принести зовсім не ті плоди, яких більшовикам хотілося б. Ленін вважав, що за умов громадянської війни буде доцільніше таємно вбити всю родину і зберігати мовчання про це якомога довше.

Цар Микола ІІ (л) та його двоюрідний брат король Георг V

Цар Микола ІІ (л) та його двоюрідний брат король Георг V (п) у листуванні називали одне одного "Милий Джорджі" та "Дорогий Нікі"

DW: У листопаді 1918 року німецькому імператору Вільгельму II вдалося залишити країну і дожити до старості за її межами. Чому не вдалося вивезти з Росії Романових?

Ян Кусбер: Конкретних спроб вивезти царську сім'ю з Росії не робилося. Переговори, вельми обережні, велися, зокрема - німецьким послом в Росії графом фон Мірбахом (Wilhelm von Mirbach). Однак Німеччина у той час була зацікавлена ​​у збереженні мирних відносин з Росією, нові конфліктні ситуації або навіть приводи для їх виникнення не були потрібні нікому, а тому Мірбаху фактично доводилося діяти самостійно - без узгодження своїх дій з Берліном. Король Великобританії Георг V, будучи двоюрідним братом Миколи ІІ, виступив із пропозицією прийняти у себе царську родину, однак тодішній лейбористський уряд, який мав симпатії до більшовиків, його не підтримав. Крім того, в Лондоні побоювався революційних настроїв, які захлеснули Європу, і приїзд царської сім'ї міг б розхитати ситуацію у суспільстві. 

Елізабет Хереш (Elisabeth Heresch), докторка історичних наук, письменниця, авторка книги "Царевбивство", що вийшла у видавництві Herbig: Британський король вважав, що частково у смерті царської сім'ї винна Німеччина і особисто імператор Вільгельм II. На думку Георга V, збереження життя Романовим повинно було стати однією з умов укладення Брестського (Берестейського) миру. Крім того, королю було відомо про фінансову підтримку більшовиків з боку Німеччини - в процесі підготовки революції, під час і після її звершення, а також у процесі зміцнення більшовиків у владі. Виходить, що кайзер не взяв жодної участі у долі своїх аристократичних родичів у Росії.

DW.COM

DW: Чому для більшовиків, зокрема, для Леніна, було так важливо: вбити останнього російського царя?

Катерина Махотіна: Більшовики співали "Марсельєзу" і розмахували червоними прапорами. Вони прирівнювали свою революцію до Великої французької революції. Новий світ, ними керований, повинен був стати соціалістичним раєм на Землі. Страта російського царя, як і кара французького короля в 1793 році, була важливим символічним кроком для нової влади - і частиною ідеологічного пояснення "червоного терору": народження нового світу неможливе без ідеологічного і фізичного знищення світу старого, адже "соціалістична революція" технічно була радше безкровним переворотом, що стався у жовтні 1917 року. Це ідеологічне пояснення існувало поруч із досить прозаїчною теорією про те, що противники більшовиків збиралися викрасти Миколу ІІ з Іпатіївського будинку в Єкатеринбурзі. 

Елізабет Хереш: Убиті ж були не тільки Микола ІІ з сім'єю, але й великі князі. Більшовики цілеспрямовано винищили всіх Романових, які перебували на території країни, щоб не було ані найменшого нагадування про їхню присутність і ні найменшого шансу на їх повернення до влади. Ці дії схожі з тим, що відбувалося під час Великої французької революції. Радянська революція взагалі була такою ж брехливою, як і французька: ті, хто прийшов до влади, зрадили свої ідеали, і сталося це дуже швидко.

DW: Микола ІІ сто років тому не був "царем-батюшкою", якого любили маси.Швидше - навпаки. Як так вийшло, що образ його трансформувався в наші дні настільки, що здається, ніби мова йде про двох різних Микол?

Катерина Махотіна: У новітній історії Росії відродження культу Миколи ІІ і царської сім'ї нерозривно пов'язане із відродженням популярності Російської православної церкви. Культ Миколи ІІ - це також частина романтизації, ідеалізації дореволюційної Росії в контексті заперечення революції як найстрашнішого і найбільш згубного, що тільки буває в історії. Відродження культу царської сім'ї - це частина ідеології патріотичних, національно-консервативних, надміру релігійних громадських сил, що частково входять в політичний істеблішмент.

Після вбиства царської родини в Іпатіївському домі в Єкатеринбурзі

Після вбиства царської родини в Іпатіївському домі в Єкатеринбурзі

Видно, що публічна історія, як і в радянські часи, показується у чорних і білих тонах, виключаючи сірий, що відкидається багатозначність, альтернативність, суперечливість. У публічному просторі домінує недиференційоване, позитивістське уявлення про російську історію. Ставлення до Миколи ІІ - приклад ретроградного ставлення до історії. Однак з усіх Романових Миколі ІІ важче за всіх: в історичній політиці Кремля особливого шанування останнього монарха ми не побачимо: занадто сильний образ "слабкого царя", що не зумів протистояти революційній "смуті". 

Головна проблема сьогоднішнього ставлення до минулого в російському суспільстві полягає в тому, що історія є символом віри, священним об'єктом. Історію пізнають через емоції, сентиментальність, ритуали: історія як блокбастер. Спокійне пізнання історії, зважена дискусія і обмін аргументами стали дуже рідкісними. Але емоційна дистанція відносно минулого необхідна не тільки для професійних істориків. Інакше - правильний парадокс Гегеля (Georg Wilhelm Friedrich Hegel), що історія вчить тому, що нічому не вчить. 

Ян Кусбер: Історична політика в Росії націлена сьогодні на створення у масовій свідомості росіян "правильного" образу минулого, до якого відноситься все, що сприяє створенню іміджу Росії як великої держави - сильної, доброї, справедливої, стабільної. Революції 1917 року зі зміною влади і подальшій війні у цій "концепції" немає місця. А канонізована царська сім'я ідеально вписується в "набір" позитивних образів минулого: Микола ІІ стає символом "доброї автократії" сильної влади, мучеником, убитим у ході несправедливих дій, що привели країну в безодню багаторічної братовбивчої війни.

Реклама