Два прорахунки Німеччини | Новини й аналітика про Німеччину, Україну, Європу та світ | DW | 14.07.2005
  1. Inhalt
  2. Navigation
  3. Weitere Inhalte
  4. Metanavigation
  5. Suche
  6. Choose from 30 Languages

Головна

Два прорахунки Німеччини

Німецька преса продовжує коментувати ситуацію, що склалася навколо реформи ООН, а також щодо шансів Берліна здобути постійне місце в Раді Безпеки. Авторитетна газета FRANKFURTER ALLGEMEINE аналізує прорахунки, яких припустився уряд Німеччини відстоюючи свою позицію на Генеральній Асамблеї ООН:

Проект престижу зовнішньої політики Ґергарда Шредера отримав порцію холодного душу: американський уряд максимально чітко висловився проти реформ ООН, які передбачають надання Німеччині та ще трьом державам постійного місця в Раді Безпеки. Німецький уряд намагається себе підбадьорити заявами, що, мовляв, лише окремі держави чинять опір реформі. Але все це окозамилювання. Адже навіть якщо Генеральна Асамблея ООН й проголосує за реформу, то її ще повинен ратифікувати американський конгрес. А це буде дуже непросто, оскільки Вашингтон відавна переконаний, що Європа в Раді Безпеки представлена на достатньому рівні. Мало кого вразить і той факт, що, демоструючи добру волю, німецький міністр фінансів зуміє нашкребти кілька мільйонів для глобальних проектів ООН.

Зазначає FRANKFURTER ALLGEMEINE і веде далі:

Домагання Берліна від самого початку базувалися на двох серйозних прорахунках. Перший: надія на те, що до часу ухвалення рішення американським президентом стане Джон Кері, котрий як жест примирення між США та Німеччиною запропонує останній місце в Раді Безпеки. Другий: переконаність, що решта світу не матиме нічого проти, якщо „світовий борець за мир“ –– Німеччина, яка виступала проти війни в Іраку і ретельно сполачує оонівські внески, візьме на себе більше відповідальності. Але, як виявилося є багато інших держав, які теж вважають себе важливими і бажали б піднятися на лідерський поверх світової організації. І ці ревнощі можуть стати причиною того, що Німеччина не досягне своєї мети навіть у Генеральній Асамблеї ООН. Але найприкріше станеться тоді, коли в ході цієї боротьби своєї реалізації не дочекаються й інші пукти програми реформ ООН. І це у той час, як події, починаючи від скандальної суперечки в комісії з прав людини і закінчуючи корупцією у штаб-квартирі, свідчать про нагальну необхідність реформ – вважає FRANKFURTER ALLGEMEINE.

Тему продовжує газета MANHEIMER MORGEN:

Джордж Буш погрозою вета хоче покарати Німеччину за те, що вона відмовилася надати Вашингтону мандат на війну в Іраку. Канцлер Шредер ризикнув поставити під загрозу трансатлантичні взаємини і виграв таким чином вибори. Берлін знайшов свою нову роль на світовій арені, займаючись миротворчими місіями, як то в Афганістані, чи беручи участь у програмах стабілізації кризових регіонів. Постійне членство у Раді Безпеки дало б йому шанс займатися цими справами на рівні з іншими світовими велетнями. Але чи так вже треба переживати через те, що ця мрія розіб”ється через спротив американців? Нині в Німеччини є багато цілком інших турбот, – нагадує MANHEIMER MORGEN.

Перейдемо до іншої теми. Після терористичних актів у Лондоні країни Європейського Союзу вирішили зробити жорсткішим законодавство щодо боротьби з тероризмом. Газета SÜDWEST-PRESSE, зокрема, пише:

У структурі Євросоюзу є посада вповноваженого з питань боротьби з тероризмом. Утім, ця особа майже не має владних важелів. Про забезпечення персоналом та грошима, як наприклад в амерканського міністра з охорони батьківщини, він може лише мріяти. Навіть створення кризового центру, рішення про який було ухвалено зразу ж після теракту в Мадриді, й досі залишається на фазі планування. Тож з координацією боротьби проти тероризму справа просунулася не вельми далеко, – бідкаєтьбся SÜDWEST-PRESSE.

Газета BREMER NACHRICHTEN у своєму коментарі навпаки застерігає перед небезпекою обмеження людських прав під час реалізації програми антитерористичної профілактики:

Той, хто стверджує, що лондонським слідчим вдалося ідентифікувати терористів саме завдяки камерам спостереження у громадських місцях, і хто використовує цей факт як обґрунтування необхідності розширення системи спостережень, той ходить по тонкій кризі. Бо це врешті-решт не означає нічого іншого, аніж заклик до тотального контролю. Під прикриттям лицемірного етикету спершу збираються дані про всіх і кожного, з поясненням, що колись це може знадобитися. А з наступним кроком всі ми можемо провалитися в ополонку з льодяною водою „Демократури“ – застерігає BREMER NACHRICHTEN.

Любомир Петренко