В Донецьку "перекували" завод на галерею

Для свого арт-проекту китайський художник використовує старі шахтарські вагонетки, які перетворює на... гігантські колиски. Вбудовані в них проектори демонструють фрагменти радянських фільмів. "Колиски" прикрашені предметами, що збереглися на  колишньому донецькому заводі "Ізоляція": бюсти Леніна, старі музичні інструменти заводського клубу, одяг робочих, іграшки із заводського дитячого садочку. Та й сама виставка розташовується в закинутих цехах заводу.

Раніше це було одне з провідних підприємств з виробництва ізоляційних матеріалів, продукція якого постачалася в колишні республіки СРСР. Протягом 90-х років ринки збуту були втрачені, виробництво ставало нерентабельним. Майже 10 років  територія заводу була закинута. "Рік тому нас відвідала безумна, здавалось би, ідея. На закинутій території заводу, де роками накопичувалися промислові  відходи, створити центр сучасного мистецтва",- розповідає автор проекту Любов Михайлова.

Але облаштовувати традиційні художні галереї Михайловій та її однодумцям не хотілося: "Ми ризикнули постукати в двері художника із світовим ім’ям і запросити Цяй Гоцяна у Донецьк для створення робіт на території промислової зони".

Втілення мрії китайського митця

"Це була моя давня дитяча мрія – відвідати одну з республік колишнього Радянського Союзу",- каже Цай Гоцян, який був художнім директором візуальних та спецефектів Олімпійських ігор у Пекіні. Відомий художник приїхав до Донбасу створити проект про життя шахтарського краю. Сама ж ідея виставки "1040 метрів під землею" народилась під час відвідування шахти на Донеччині.

В інсталяції Гай Гоцяна поєднані малюнок, відео та перформанс. Для створення полотен художник  експериментує з порохом та вибухами. Але головне - він відчуває та показує гострі соціальні проблеми. "Коли я зайшла до галереї, наповненої вугіллям і портретами шахтарів, я пережила дуже сильні емоції,- ділиться враженнями журналістка з Києва Ася Баздирєва.- Парадоксально, як художник з Китаю, який нині живе і працює в США, зміг викликати в нас такі дуже особисті переживання?"

Арт-центр замість притулку наркоманів

Цей проект, на думку Баздирєвої, важливий не тільки для художньої середи, а й для суспільства - він показує "відкриті соціальні рани саме Донецького регіону". Але водночас тут присутня постать самого художника, зауважує журналістка: "Оскільки теми, яких він торкається, - соціалізм, комуністична пропаганда - вони із загальної історії як України, так і Китаю".

"Така практика існує і в Європі і в Азії, - каже Deutsche Welle відвідувачка виставки, одеський фотокор та арт-куратор Катерина Радченко. - Наприклад, в Пекіні є також арт-район, створений на території колишнього заводу. В Україні найчастіше заводи простоюють, їхня територія приходить в занепад і стає пристанищем для наркоманів та дітей, які нюхають клей. Так чи не краще цю територію використовувати під мистецтво, створювати тут музеї, дитячі навчальні комплекси? Це дуже розвинута практика за кордоном. Таким чином, діти звикають, що естетика - це частина життя".

Німецький досвід та авангард для мас

Творча команда арт-центру "Ізоляція", що перейняв назву колишнього заводу, є інтернаціональною. Зокрема, багато ідей народжуються за участі експертів та консультантів з Німеччини. "Ми особливо уважно дивимось на Рурську область, не тільки тому, що Бохум - партнер Донецька. Рур свого час прожив таку ж історію, як зараз Донеччина, і показав приклад. Де є постіндустріальна зона, там народжується культура",- зазначила в інтерв’ю Deutsche Wеlle менеджер проектів фонду "Ізоляція" Aльона Каравай.

Нещодавно команда фонду за підтримки німецького товариства міжнародного співробітництва (GIZ) відвідала Рурську область. Зокрема, донеччани знайомилися з досвідом проведення нічних фестивалів індустріальної культури. Таку ж ідею фонд "Ізоляція" незабаром хоче реалізувати і в Донецьку. "Звичайно, поки не всі люди розуміють, що ми намагаємось донести. Місцеві жителі сприймають такі перетворення з насторогою. Питають, навіщо художні виставки у стінах заводу. Ми ж намагаємось показати, що є різні еталони краси і це не обов’язково - гарна галерея з красивими картинами в красивих рамах",- розповідає Альона Каравай.

До цього у Донецьку практично не було місць, де могли б зібратися люди, які цікавляться саме сучасним мистецтвом, пояснює пані Каравай. Однак своїм головним завданням творці першого промислового арт-центру на Донбасі вважають вихід цього мистецтва в маси. "Щоб арт-центр існував не тільки для вузького кола прихильників авангардного мистецтва". Вони обіцяють залишити можливість безкоштовного входу на усі виставки як для донеччан, так і для приїжджих.

Автор: Каріна Оганесян, Донецьк
Редактор: Захар Бутирський