Берлін: у трьох відслонах і відслоненнях (автор Ю.Прохасько) | Музика й кіно, література й мистецтво з Німеччини | DW | 16.05.2012
  1. Inhalt
  2. Navigation
  3. Weitere Inhalte
  4. Metanavigation
  5. Suche
  6. Choose from 30 Languages

Культура й стиль життя

Берлін: у трьох відслонах і відслоненнях (автор Ю.Прохасько)

Перекладач та публіцист Юрко Прохасько вже понад півроку мешкає в німецькій столиці. Тут у рамках дев’ятимісячної стипендії він пише книгу про Львів, постійно конфронтуючи з ...Берліном.

Слово «відслона», сьогодні вже майже забуте і зрозуміле радше лише дослідникам давньої галицької літератури, означало колись «акт» драматичного твору і було тодішнім відповідником німецького «Aufzug». Інше поняття – «відслонення» - і  далі у вжитку. В геології чи палеонтології воно означає ті місця, де підземні породи оголюються, відкриваючи погляду свої залягання і зрізи: скажімо, на стрімких берегах річок після повені чи зсуву ґрунту. В схожому розумінні вживає його й археологія: відслонення уможливлює доступ до так званих культурних наверстувань. Для таких міст, як Берлін, доречно послуговуватися обидвома цими поняттями.

І. З колії

Тенісні корти, велетенські склади, полишені і більш чи менш занедбані промислові території, несамовитих розмірів будівництва, безконечні бляшані загороди, дитячі майданчики, заправки, більш чи менш огидні котеджі, велетенські колонії малесеньких приватних садочків і городчиків, званих на Заході Садами Шребера, а на Сході – дачами, повні найдивачнішої символіки і флагштоків з найнесподіванішими прапорами, а тоді вряди-годи новобудови, від якої забиває подих, вишукана, непересічна архітектура, сумовиті і безмежно прямі вулиці віддалених передмість, острівці винятково вишуканих віллових дільниць, потім знову мости, колії, будівельні роботи, знов якісь бар'єри, розвалини, занедбаність, і знову бляшані загороди і перегородки, закупівельні бараки, плющ і купи висхлого срібного ріщя, пообтинаних і гладеньких стовбурових кругляків.

Берлін – як маси криги навесні: він уже не витримує ваготи нагромаджених навколо нього площин і поверхонь, які все розростаються і наростають, отож розламується на безліч пласких крижин, і далі, однак, несених тією самою великою і величною течією цього міста.

Та насправді тих розламів і нема. Те, що за інших обставин неодмінно стало би лініями розламу, те для Берліну є його лінії сполучень, його інфраструктури. Берлінські розлами не спричиняють дезорганізації та розпаду, а є ґарантами утримування цього мегаполісу вкупі, аґентами консолідації, не дезінтеґрації.

Берлін – суцільна велетенська інфраструктура, життєва інфраструктура, інфраструктура життя. Не місто як таке, а місто-інфраструктура, яка місто щойно уможливлює, мала би уможливлювати.

Брандмауери, великоформатні червоні черепичні дахи понад то голими, то вкритими листям деревами, розріджені вкрапленнями невизначеного призначення. І все під несамовитими берлінськими небесами.

Безкрая площа, безмежна площина, достоту середньоросійські краєвиди із середньоєвропейською рослинністю. Багато пусток. Багато місця. Багато свободи. Берлінські свободи не доводиться завойовувати, не треба ні від кого відвойовувати, ні перед ким обстоювати. Взагалі, Берлін – на відміну від, скажімо, Парижу – зовсім не треба здобувати. Хто сьогодні збирається завоювати Берлін, ломиться у відчинені двері. Берлін кожному дає його свободу. У Берліні кожному однакова міра. А багатьом він навіть її побільшує. Берлін тільки тішиться, коли його здобувають.

Берлін наскрізь німецький. Але він не Німеччина. Берлін тільки й міг постати як твориво і витвір німецькості, але він разюче різниться від решти Німеччини: колишньої і теперішньої, урбанної і рустикальної, метрополітальної і провінційної. Сенс Берліну для Німеччини власне й полягає в тому, щоби бути своїм-несвоїм, впізнавано-чужим. Власне цілковито винятковим. Кожна справжня столиця має бути винятковою. Проте Берлін винятковий особливим чином, бо ця винятковість виразно відчутна, але вкрай важко вловна.

Це місто назавжди втратило свою невинність. Це місто назавжди втраченої невинності. І воно це знає, і воно цим живе, і воно живе не тільки попри це, але й, можливо, саме задля цього. В кожному вже разі, цим.

Невинність гомогенності, компактності, цілісного і виразного впливу, однозначної вимовності. Це місто промовисте, але майже невимовне. Найкращий спосіб говорити про Берлін – говорити про його обставини, а не про його субстанцію. Бо ця остання хоч і велетенська, її маси й масиви незбагненні, але якось химерним чином невиразна, розсипається під поглядом, уникає визначення і визначеності. Найкраще, натомість, виражене її призначення. А призначення її не тільки функціональне, але й в тому, щоби творити тіло цього велетенського міста, нічого посутньо про нього самого не зраджуючи.

Ця вічна провізоричність Берліну. Завжди сподіваєшся, що Берлін є деінде. Що він взагалі є. Що він намацувальний і охопний, що його можна схопити і збагнути. Що варто нарешті дістатися в якісь його частини, щільні середміські дільниці, а, може, і на віддалених периферіях, або, принаймні, у приховані осердя осель, як він нарешті почнеться, станеться, відбудеться. Намарно: він і далі такий самий. Мандри Берліном не роблять його більше Берліном, аніж і так уже знане досі. Тобто його і далі нема. Та сама несхопність, розрідженість, розтяглість, розмареність у просторі.

Вишукані вілли поряд із ординарними супермаркетами, нагромадження лисих бодень давніх будинкових прясел уздовж найбільших, найрухливіших вулиць. Які чомусь в один голос, майже всі як одна містять у назвах слово Damm: кремезні, плечисті, кряжисті, потужні, важелезні. Невже це все? Не можеш повірити, але що довше тут, то зрозуміліше – так, це все.

Такого зі мною ще не бувало. Тільки в Берліні хочеться уявити собі те саме міське життя, той самий рух людей, усі ті самі діяльності і чинності, але без матеріального опертя, без відношення, без місць. Без нічого, в порожнечі, настільки ці місця порожні, неістотні, випадкові, настільки замінні і нічого не означають. Довільні, повторювані, відтворювані. Пісні і прісні.

Тут простору достатньо для всіх і для всього. Це не растіньяківський Париж. Тут можна бути, не сплачуючи за це високої ціни.

А можливо, це просто ціна іншого роду. Не в зусиллі, не в здобутті міста тут річ, а в тому, щоби не втратити себе? Власне, тому, що це місто таке аморфне, таке дифузне, таке вільне і таке повне можливостей, тут треба мати – або, власне, здобути – міцну структуру, власну інтегральність, яка не дасть тобі розповзтися і розчинитися в тутешній нескінченності, в тутешній безмежності. У свободі. Тут таке може трапитися легше, ніж деінде. Що ми знаємо про тих, які зазнають тут краху? Про тих, кому ця свобода виявилася завеликою? За неосяжною, за примарною? Тому найбільша чеснота, яку слід вправляти в Берліні – не наполегливість, а щільність, цільність, вміння дозувати себе і собі.

Дух давнього Берліну, його світло, запахи і настрої найкраще віднаходити в його інфраструктурах. Під старими мостами, що досі носять сліди куль з останньої війни, в надземних і підземних переходах, на самотніх відлеглих станціях S-бану золотою осінню, коли інфляційна валюта року засипає перони своїм надміром. Будиночки залізничних доглядачів з їхніми сліпими і затемненими зосередини вікнами. Майоліка й кахлі, мощення підлог і литі чавунні опертя.

Хочете читати далі, натискайте на наступну сторінку.

Реклама