Німецька відповідь глобалізації
10 лютого 2007 р.
Планетою крокує глобалізація, політики та економісти розхвалюють переваги світу без кордонів. Грошова одиниця євро стала символом об’єднаної Європи. А в передмістях баварської столиці знову більше говорять про регіони, а точніше про „реґіо” – так баварці назвали свою локальну валюту. У містечку Єврасбург можна розраховуватися не тільки в євро, а й у реґіо. Розповідає Йозеф Урбан, власник м’ясного магазину:
„Я купую яловичину у якогось селянина з нашого району. Потім я переробляю цю яловичину в себе на фірмі й продаю її клієнту, який теж наш, місцевий. Він платить мені не в євро, а в „реґіо”, я даю ці гроші селянину, в якого купив яловичину. Так гроші залишаються в регіоні”.
„Напіввлюта” для захисту робочих місць
„Реґіо” – це в першу чергу проект малого та середнього бізнесу, який сильно потерпає від глобалізації. Останнім часом німецьким фірмам, які пропонують екологічно чисту продукцію, стало дедалі важче конкурувати з мережами супермаркетів. Останні пропонують дешевшу продукцію і відбивають клієнтів у дрібних торговців: м’ясників, молочників чи пекарів. Так виникла ідея протидіяти відтоку капіталу з регіонів.
Звичайно, ідеться не про повноцінну валюту. Монополію на випуск справжніх грошових знаків має в Німеччині Федеральний банк. Реґіо – це швидше талон або чек, який обмінюють один до одного: за один євро – один реґіо. Перевага локальної „напіввалюти” в тому, що вона має сприяти збереженню робочих місць. Рольф Мертен, один з учасників проекту:
„Клієнтам, які погоджуються на цей експеримент, ми відверто кажемо, що якихось економічних переваг для них це не має. Перевагу має регіон у цілому, бо це посилює громаду: зберігаються робочі місця, виникають нові, залишаються магазини. Зараз ми ввели в обіг 15 тисяч реґіо, які приймають загалом у близько 60 місцях”.
Гроші, щоб їх витрачати
Існують талони номіналом у 5, 10 і 20 реґіо. Але на цьому схожість локальної валюти зі справжньою закінчується. Головна відмінність полягає в тому, що реґіо не можна використовувати для заощадження, бо він втрачає вартість: щокварталу 25 центів. Якщо в когось у гаманці завалялися 10 реґіо, через рік вони матимуть купівельну спроможність лише 9 євро. Це досить складно пояснити клієнтам, каже Рольф Мертен, але для нього та інших прихильників локальної валюти, це головне: реґіо був придуманий для того, щоб люди витрачали гроші, а не зберігали їх.
Ідея регіональної валюти не нова. Одним з перших її використав бельгійський економіст Сильвіо Гезелль ще наприкінці ХІХ-го століття. Сьогодні це явище здобуває в Німеччині дедалі більше прихильників і вже весною локальні гроші почнуть ходити в столиці Баварії Мюнхені. І не тільки там. Баварці мають великі плани. Вони прагнуть об’єднати три різні системи талонів. Пояснює одна з організаторів Ізабелла Вайс:
„Зараз у нас відбувається процес, унікальний для регіональних грошей у Німеччині. Три регіони, кожен з яких зараз має власні купони, об’єднуються. Тобто якщо мюнхенець поїде на вихідних до знайомих у містечко Вольфратсхаузен, він може розраховуватися і в реґіо”.
Регіональні гроші мають не тільки переваги. Користуватися ними можуть передусім заможні німці. Тим же, хто рахує кожну копійку, реґіо не по кишені. Це – великий недолік, кажуть учасники проекту. Деякі критики називають всю ідею „утопією”, а її прихильників „соціальними романтиками”. Як би там не було, оглядачі розцінюють поширення локальних грошей у німецьких регіонах як сигнал того, що люди прагнуть впливати на процес глобалізації, а не сидіти, склавши руки.