1. Перейти до змісту
  2. Перейти до головного меню
  3. Перейти до інших проєктів DW

Мовний закон в Україні

Вікторія Власенко
1 березня 2019 р.

Чи всі країни Європи мають закон про державну мову та чому мовний закон варто відсилати на оцінку Венеціанської комісії, - про це в інтерв'ю DW з експертом з питань нацменшин Франческо Палермо.

https://p.dw.com/p/3EIJF
Франческо Палермо
Франческо ПалермоФото: privat

У четвер, 28 лютого, Верховна Рада України розпочала розгляд у другому читанні закону "Про забезпечення функціонування української мови як державної". Він має замінити резонансний закон "Про засади державної мовної політики" від 2012 року, який визнавав українську мову державною, проте фактично утверджував офіційну двомовність у регіонах, де чисельність представників національних меншин перевищує 10 відсотків. 28 лютого 2018 року Конституційний Суд України визнав цей закон неконституційним через порушення процедури його ухвалення.

Новий законопроект регулює функціонування української мови як державної в усіх сферах суспільного життя, але про права мов нацменшин у ньому не згадується.

Про мовні питання у законодавстві європейських країн DW розпитала у колишнього голови консультативного комітету Рамкової конвенції Ради Європи із захисту прав нацменшин Франческо Палермо.

DW: Пане Палермо, чи існують закони про статус державної мови у європейських країнах?

Франческо Палермо: Такі закони є не скрізь. Більшість країн Західної Європи закону про офіційну чи державну мову не мають або мають лише деякі положення у певних законах, у яких про неї йдеться. Наприклад, у законах, які регулюють використання мов національних менших згадується офіційна мова країни, без визначення особливостей її функціонування. Так, в Австрії у статті 8 Конституції країни говориться, що німецька мова є офіційною мовою держави, і більше нічого. У Нідерландах в 2010 році до Конституції додали мовну статтю, яка встановлює, що іммігранти повинні вивчити нідерландську мову, проте до того у цій країні не існувало жодних нормативно-правових актів щодо державної мови. У статті 3 Конституції Іспанії говориться, що іспанська - офіційна мова і що кожен громадянин "має обов’язок знати і право використовувати її". Я вважаю, що це чудове формулювання, яке насправді може вирішити чимало проблем. В Італії єдина згадка про державну мову міститься в у статуті Автономії Південного Тіролю, у якому підтверджується, що німецька мова є також офіційною у цьому регіоні. Крім того, у в кодексах цивільного та кримінального судочинства існують спеціальні положення про використання мов, відмінних від італійської. 

Якщо країни не мають закону про мову, то яким чином захищені її права?

У цих випадках захист державної мови є безумовним. Тобто функціонування державної мови є фактом, яким не заперечується. Наприклад, в Англії немає положень, які утверджують англійську мову як офіційну. Лише у законодавствах тих країнах, де у мовній сфері існують певні проблеми, є відповідні положення. Йдеться переважно про країни Центральної та Східної Європи.

Чи існує в Європі практика ухвалення двох окремих законів: щодо офіційної мови і щодо мови національних меншин?

Є кілька країн, які прийняли як закон про державну мову, так і закон про мови меншин. Серед них - Угорщина. Така практика навіть заохочується, наприклад, ОБСЄ. Однак в реальному житті між цими двома законами можуть виникнути невідповідності, що породжує певні  труднощі в їх тлумаченні: чи норми закону, прийнятого пізніше,  мають вищу юридичну силу?  Чи є закон про нацменшини особливим (і відповідно превалює) над законом про державну мову?

Законопроект про державну мову України передбачає покарання за порушення його норм від штрафу до тюремного ув’язнення. Чи є така практика звичною для мовного законодавства інших країн?

Я знаю кілька прецедентів, коли закон про державну мову передбачає санкції за недотримання його норм. Це випадки Латвії, Словаччини, Таджикистану. Проте в жодному з них не йдеться про тюремне ув'язнення. Міжнародні організації  незмінно вважають цю практику такою, яка є відмінною від міжнародних стандартів. Зокрема, Консультативний комітет Рамкової конвенції Ради Європи із захисту нацменшин та Верховний комісар ОБСЄ у справах національних меншин наголошують, що, хоча держава має право посилювати захист офіційної мови як засобу сприяння національній ідентичності, це не може робитися за рахунок мов меншин. Крім того, подібні санкції не відповідають нормам міжнародного права. Просування мови має здійснюватися лише за допомогою стимулів та заохочень.

Українська влада не надсилала текст законопроекту про державну мову до Венеціанської комісії. Чи можливо надіслати вже ухвалений закон чи окремі його статті на оцінку європейських експертів?

Не існує норми, яка зобов'язує державу звертатися за висновком Венеціанської комісії. Комісія не є органом моніторингу, і країни звертаються до неї на добровільних засадах, у пошуках неупередженої правової оцінки. Але практика свідчить, що нерідко до комісії зверталися за оцінкою вже на пізній стадії готовності того чи того закону. Проте, незважаючи на відсутність зобов'язань перед Венеціанською комісією і на те, що текст може бути надісланий їй пізніше, все-таки за експертним висновком варто звертатися раніше. Це згодом допоможе уникнути зауважень з боку міжнародної спільноти, які з високою ймовірністю виникнуть щодо такої гарячої теми як закон про мову.