Міграція до ЄС

У 15 років Франсуа Ромео Нтамаг покинув рідний Камерун. Це було у 2003 році. Разом зі своїм старшим братом він вирушив до Європи. "Ми перетнули багато африканських країн, поки не дісталися до кордону між Марокко та Іспанією", - пригадує він. Сталося це 2005-го. Франсуа та його брата схопили під час масового нападу на прикордонні пункти Сеута та Мелілья. Огорожу іспанських анклавів тоді намагалися подолати понад десять тисяч людей. Вони кидалися із драбинами й голими руками на колючий дріт, 14 із них застрелила прикордонна поліція.

"Нас депортували до алжирсько-малійської пустелі, - пригадує Франсуа Ромео Нтамаг. - Там загинуло більше тисячі людей. Ми якимось дивом все ж таки добрались до малійського кордону". Наприкінці 2006-го Франсуа та його брат прибули до столиці Малі Бамако: "Ми жили на вулиці, спали і жебракували".

Шенгенських договір великою мірою скасував контроль на кордонах усередині ЄС. Проте з того часу, як він вступив у силу, для країн Субсахарської Африки діє візовий режим. "Це має катастрофічні наслідки для Західної Африки", - вважає Мартин Ґласенапп із правозахисної організації Medico International. За його словами, раніше жителі цього регіону могли два-три місяці попрацювати у Франції, наприклад, в автомобільній промисловості, а потім знову поверталися додому. Сьогодні ж "майже неможливо легально потрапити до Європи", зауважує Ґласенапп.

За оцінками організацій, котрі опікуються мігрантами, кількість нелегалів у ЄС сягає шести мільйонів.

Залежність чи розвиток?

В усьому світі мігрантами вважаються 232 мільйона людей - ідеться про тих, хто тривалий час або тимчасово мешкає за межами своєї батьківщини, як легально, так і без документів. Велику частину свого заробітку мігранти надсилають родинам додому. За оцінками Світового банку, обсяг пересланих в усьому світі грошей у 2012 році складав близько 302 мільярдів євро. Це утричі більше, ніж офіційна допомога, котра виділяється для розвитку в усьому світі. Ці гроші інвестують як правило в шкільну освіту, охорону здоров'я та будівництво.

Кошти, котрі мігранти пересилають додому, замість підтримувати розвиток створюють нові залежності, попереджає малазійська захисниця прав жінок Ірене Фернандез. Вона очолює організацію Tenaganita, котра захищає права домашніх робітників. "Багато нелегальних працівників-мігрантів живуть за межею бізності і в постійному страху, що їх можуть заарештувати. Їхня безпека не гарантована, і вони відділені від своїх родин. Я би не називала це розвитком", - каже Фернандез. 2005-го року її нагородили альтернативною Нобелівською премією за діяльність, спрямовану проти експлуатації працівників-мігрантів.

Добробут сприяє міграції

Допомога, котра виділяється для розвитку країн, часто має на меті створення для їхніх жителів нових перспектив та запобігання еміграції. Однак на практиці часто виходить навпаки, стверджує Мартин Ґласенапп, посилаючись на результати дослідження Організації економічної співпраці та розвитку. "Зі зростанням прибутку росте й міграція", - говорить правозахисник. За його словами, не маючи нічого, люди не можуть податися геть. Проте зі збільшенням прибутку з'являється можливість відкласти гроші й спробувати виїхати, підкреслює Ґласенапп. "Політика розвитку повинна сприяти тому, аби кордони ставали більш відкритими", - вимагає він.

Угода ЄС із країнами Північної Африки зобов'язує такі країни як Алжир, Марокко, Туніс та Лівія посилити контроль на своїх кордонах, аби обмежити міграцію до ЄС. "Марокко та Алжир перетворилися на поліцейських для ЄС", - критикує Франсуа Ромео Нтамаг. За його словами, якби Малі та Нігер не приймали депортованих мігрантів, ті би просто помирали в пустелі. В інтерв'ю DW Нтамаг закликає ЄС припинити арештовувати мігрантів. На його думку, це порушення статті 13 Декларації прав людини, котра гарантує право на вільне пересування та вибір місця проживання.