Якби Клара Цеткін жила сьогодні...

8 березня бере свій початок у Німеччині. Саме німецька соціалістка й феміністка Клара Цеткін виступила 1910 року з ініціативою святкувати Міжнародний жіночий день – на згадку про протести швачок у Нью-Йорку. Але в сучасній Німеччині лише профспілки роздають у цей день жінкам червоні гвоздики. В народі його не святкують. Чому?

Це політика, а до неї тут ставляться серйозно, тут немає чого святкувати. Є якісь заходи, але вони не дуже масштабні. На підприємствах не прийнято вітати жінок з 8-м березня. А шкода. Думаю, що в Україні цей день краще святкують.

Так, але в Україні 8-ме березня – це коли чоловіки дарують жінкам квіти й кажуть, які вони вродливі. Це не зовсім те, за що боролися жінки на початку ХХ-го століття. Тоді йшлося про права жіноцтва.

Так, квітів замало. Ми, феміністки, кажемо: ми хочемо не тільки троянди, а й права. Тим більше зараз, коли здається, що німецька політика дивиться в минуле й піднімає гасло „Жінку – назад до плити, до дітей.” Ми б хотіли, щоб було поєднання: красиві квіти й слова, але й гострі дискусії.

Який ваш підсумок жіночого руху за останні майже 100 років, відколи в Німеччині почали відзначати 8 березня?

Ми досягли права на роботу. Це головне. Звучить дивно, особливо для жінок в Україні, але в Німеччині це стало нормою відносно недавно. Лише кілька десятків років тому, тобто після війни, жінки отримали право працювати без дозволу на це чоловіка, тобто самостійно підписувати контракт про прийом на роботу. Серед інших ключових досягнень – право на аборт, право голосувати на виборах. До речі, в Німеччині воно з’явилося 1918 року, тобто на рік пізніше, ніж у Росії.

Чи можна сказати, що чоловіки й жінки в Німеччині сьогодні мають рівні права не на словах, а на ділі?

Так, вони справді мають рівні права, закони тут однозначні. Але, звичайно, є ще великі відмінності між тим, що на папері й реальним життям. Головна проблема полягає в тому, що жінкам за ту ж саму роботу платять менше, ніж чоловікам. Коли йдеться про державних службовців, різниці немає. Інша ситуація в приватному секторі, там жінкам можуть платити на 5-8 відсотків менше, ніж чоловікам. Але це важко довести.

В яких професіях це проявляється особливо відчутно?

Візьмемо, наприклад, прибиральників. Чоловік, який гордо керує прибиральною машиною, як правило, отримує вдвічі більше, ніж жінка, яка робить ту ж саму роботу вручну – з віником і так далі.

Якби соціалістка Клара Цеткін жила сьогодні у ФРН, з якими гаслами вона пішла б на вуличні демонстрації за жіночі права?

Думаю, що за робітниць на планеті, тобто в глобальному масштабі. В Німеччині ситуація майже нормалізувалася, а головне, так би мовити, „поле бою” – це сьогодні країни „третього світу”. Там і зараз актуальне питання про рівні шанси жінок, про рівну оплату та гуманні умови праці.

Чи цікавила б її нинішня німецька дискусія про дитячі ясла? Одні кажуть, що треба більше ясел, щоб жінка могла поєднувати дітей і кар’єру. Інші виступають проти й закликають німкень бути в першу чергу мамами своїх дітей, а вже потім думати про роботу?

Звичайно, Клара Цеткін теж мала дітей. Принаймні мені здається, що в неї був син. Вона б сказала, що кожна жінка має право на роботу і повинна мати можливість прогодувати себе і дітей. Як вона це робить, тут можна критикувати, але вона повинна мати можливість для цього.