Як переселенці з Донбасу на Львівщині землю шукали

Житло є першочерговим пріоритетом і одночасно проблемою для тих, хто вимушено залишив на сході країни свої домівки, бізнес та рідних. Півтора роки тому Надія Нещаденко виїхала з Донецька, де практично кинула власну справу, чималу квартиру і все майно. У Львові довелося розпочати життя з чистого аркуша паперу. Зараз жінка очолює "Громадський рух переселенців з Донбасу".

У травні цього року півсотні сімей зі схожими долями об'єднались у громадський рух, аби спільно відстоювати свої інтереси на новому місці. "Спочатку ми ще сподівались на якусь державну допомогу щодо помешкань, ходили кабінетами чиновників, а потім зрозуміли, що розраховувати треба лише на себе", - каже керівниця організації Надія Нещаденко. Відтоді щодня активісти їздили прилеглими до Львова селищами, зустрічалися з громадами, сільськими головами і просили землю під компактну забудову. Але усі спроби були марними. "Нас зустрічали, слухали, обіймали, нам співчували, навіть плакали з нами, а потім - нічого. Спрацьовував якийсь стереотип, і вони відмовляли", - розповідає історію пошуків голова руху.

Повірили, але придивляються

Єдина громада, яка, здається, повірила і погодилась піти назустріч переселенцям - мешканці сіл Солуки та Вороців Яворівського району. За усною згодою сторін, переселенці зможуть розраховувати на 24 земельних наділи, кожен площею шість сотих гектара, взамін на новозбудовану дорогу та підведення усіх комунікацій.

Уже за кілька місяців переселенці власним коштом почали відновлювати триста метрів грунтової дороги у селищі Солуки. "Прийняти переселенців - це, повірте, було не зовсім просте і доволі ризиковане рішення, - пояснює в інтерв'ю DW голова Вороцівської сільради Ірина Перун. - Ми їм повірили, і вони стараються". Це не одномоментний процес, пояснює вона, селяни прискіпливо вивчають потенційних односельців, приходять на зустрічі, ставлять запитання. Переселенці ж, у свою чергу, намагаються говорити українською, навіть вітаються вже по-християнськи, а для сільської громади це дуже важливо, каже голова сільради. "У нас російськомовних апріорі уже сприймають негативно, тому цю довіру треба заслужити. А тут ще щільне поселення, що теж неабияк турбує селян", - пояснює Перун. І додає: "Є позитивне налаштування, а кінцеве рішення буде прийнято на сесії наприкінці грудня".

Не без побоювань і не без вигоди

До нових сусідів селяни ставляться неоднозначно: хтось висловлює побоювання, що переселенці з часом нав'язуватимуть сепаратистські ідеї та "перетягуватимуть" своїх. А хтось навпаки вважає, що селище лише виграє від "вливання нової крові", розшириться і розвинеться. "Нехай собі будуються, я не проти, я був на зустрічі з ними, - каже мешканець села Вороців Петро. - Може і нас чогось нового навчать".

Хоча будівництво дороги уже коштувало переселенцям кілька сот тисяч гривень, вони не скаржаться і вдячні селянам за довіру. Окрім обумовлених комунікацій та дороги переселенці заявили про готовність допомогти з будівництвом нового дитячого садочка. Сільська громада у співпраці з об'єднанням може отримати чималі гранти від міжнародних інституцій на певні соціальні проекти, каже Нещаденко. "І ми охоче їм у цьому допоможемо. Я усім громадам завжди говорила, що ми не жебраки, у нас є можливості, ми грамотні та ініціативні люди, які вже зуміли себе реалізувати, мали свій бізнес, але потерпіли через переконання", - зауважила активістка.

Готові працювати для громади

Членами об'єднання переселенців є професійні юристи, бізнесмени, будівельники, фахівці з нерухомості і навіть землеупорядник. Що, зрештою, дозволяє переселенцям спілкуватися з чиновниками на професійному рівні.

"Кожен з нас може дати селу "ковток свіжого повітря", - запевняє Нещаденко. - Приміром, наш бізнесмен-кондитор говорив про готовність перенести своє виробництво в село. Я можу працевлаштувати людей, інший колега мріє викладати для школярів комп'ютерну грамоту і тощо". Водночас переселенці запевняють, що обіцяна земля та порозуміння з вороцівцями це лише перший крок у справі. Адже за позитивного рішення депутатів наділи зможуть отримати лише половина членів об'єднання, а для решти доведеться розпочинати нові пошуки.

До слова, компактне поселення переселенців на Львівщині не єдиний приклад в Україні. Подібну ідею вдалося втілити на Рівненщині за згоди громади села Верхів. Тамтешня сільська рада виділила переселенцям під житлову забудову тридцять земельних ділянок.