Політична оборонна промисловість

Протягом багатьох років основними виробниками та експортерами зброї були США, країни Західної Європи та Росія. Але, відповідно до нового дослідження Стокгольмського міжнародного інституту досліджень миру (SIPRI), дедалі більшу роль у світовому виробництві озброєнь відіграють підприємства з інших країн, зокрема Туреччини, Індії, Бразилії, Сінгапуру та Південної Кореї.

"Це пов'язано, перш за все, з наявністю політичної волі щодо розвитку власних виробничих потужностей, - каже співавторка дослідження SIPRI Од Флеран. - Бразилія, Туреччина чи Південна Корея цілком свідомо проводять політику з метою сприяння військовому виробництву в своїх країнах".

Зменшення американського виробництва

Тим не менше, кардинальних змін у списку не сталося. Рейтинг SIPRI на дві третини складається з американських компаній чи компаній із країн НАТО. Вони забезпечують, згідно з дослідженням, 84,2 відсотка світових закупівель озброєння. SIPRI вказує на зниження продажів у 2013 році на 4,5 відсотка для 38 американських компаній, які досі входять до сотні найбільших оборонних підприємств. "В основному це виробники великих систем озброєння, таких як військові кораблі, військові машини, ракетні системи й літаки. Крім того, виробники компонентів для цих систем", - розповідає Од Флоран.

Основними причинами зниження обсягів продажів цих видів озброєння, відповідно до доповіді SIPRI, є передусім виведення американських військ з Іраку та Афганістану і скорочення оборонних бюджетів.

В інших партнерів по НАТО також усе ще відчутні наслідки економічної кризи. За винятком Франції та ще кількох країн, у Західній Європі товарообіги в оборонній промисловості впали або залишилися на тому ж рівні.

Російська оборонна промисловість на підйомі

А от російська оборонна промисловість навпаки може похвалитися повними портфелями замовлень. У цілому, відповідно до доповіді зі Стокгольма, продажі російських компаній, що входять до рейтингу топ-100, зросли на 20 відсотків. У 2013 році російська корпорація "Тактичне ракетне озброєння" збільшила свої продажі на 118 відсотків порівняно з 2012 роком, зазначається у доповіді SIPRI. "Зростання продажів російських компаній відбувається переважно завдяки збільшенню державного замовлення", - каже Од Флоран.

Протягом багатьох років російський уряд інвестує в модернізацію та нарощування військового потенціалу збройних сил, спираючись при цьому перш за все на вітчизняну оборонну промисловість. "Їхні можливості це фінансувати, на мою думку, залежать передусім від цін на нафту", - каже науковий директор Гамбурзького інституту досліджень проблем миру і політики безпеки Міхаель Броска та наголошує на складній ситуації в російській економіці.

Експерт з питань безпеки з Гамбурга не вважає, що запроваджені проти Росії санкції стримають нарощення військового потенціалу. "Великі проблеми російська оборонна промисловість отримує в умовах кризи з Україною", - каже Броска. Він вказує на можливі перебої з постачанням компонентів у тих підприємств, які залежать від проміжної продукції з України. "З Донецьком співпраця продовжується, але з підприємствами, розташованими поблизу Харкова, нині незрозуміло, як буде далі", - пояснив німецький експерт.

Китай - великий знак питання

Один глобальний гравець повністю відсутній у рейтингу ста найбільших виробників зброї SIPRI. Це Китай. Не тому, що в Китайській Народній Республіці немає жодного підприємства, яке могло би потрапити до сотні найбільших гравців ринку, а виключно у зв'язку з тим, що жодної достовірної інформації про військову продукцію Китаю немає. Річ у тому, що китайські підприємства одночано виробляють продукцію як для цивільного, так і для військового ринку, пояснює Од Лоран. Тож повністю незрозуміло, яка її частка - для військового ринку, а яка - для цивільного.

За оцінками Міхаеля Броски, Китай на сьогодні витрачає від 50 до 60 мільярдів євро на придбання озброєнь. "Китай є, імовірно, другим за обсягом виробником військової техніки", - вважає Броска.

Політична промисловість

Усе більший вплив на ринку озброєнь має китайський експорт. Міхаель Броска оцінює його сумою від двох до трьох мільярдів євро, особливо враховуючи постачання Китаєм на ринок відносно простіших нішевих продуктів. "У тому числі боєприпасів, ручної вогнепальної зброї чи фугасів, тобто озброєнь, які інші не продають, тому що в деяких випадках такі поставки є нелегальними на міжнародному рівні", - зауважує експерт.

Куди і кому продавати оборонну продукцію, це було і залишається насамперед політичним рішенням. Так це у Китаї, у Німеччині чи будь-якій іншій країні. "Це політичне питання - дозволяти експорт чи ні, - говорить науковий директор Гамбурзького інституту досліджень проблем миру. - Це не є "нормальною" сферою промисловості. Це політична індустрія, яка значною мірою залежить від політичних рішень".