Як християнство стало державною релігією
4 листопада 2009 р.
Аж до Нікейського собору, який був скликаний 325 року, християни в Римській імперії зазнавали переслідувань: у них відбирали майно, церкви спалювали. При імператорі Диоклетіані (близько 245 – 316 рр.) гоніння посилилися. Диоклетіан прагнув відновити старі язичницькі традиції та перетворити їх на свого роду державну релігію. Однак його антихристиянська політика виявилась неспроможною. Кінець їй поклав Костянтин І (близько 285 - 337 рр.), який став імператором після Диоклетіана.
Римська імперія мала добре організоване військо та відлагоджений механізм державного управління. Загальний економічний простір забезпечував достойний рівень статків. Громадянські права, які були даровані всьому населенню імперії, сприяли його єдності. Різні погляди зберігалися лише в питанні віросповідання.
Нікейський собор
Щоб підвести риску під давньою релігійною суперечкою між єпископом Олександром та пресвітером Арієм, імператор Костянтин запросив християнських священнослужителів 19 червня 325 року на Собор в Нікею (зараз – Ізник, населений пункт у Туреччині, в околицях Стамбула).
Метою Собору, для участі в якому прибуло 318 єпископів, а також чимало пресвітерів та дияконів, було зовсім не піднесення християнства на рівень державної релігії, а врегулювання релігійних суперечок заради стабілізації Римської імперії.
Собор, який став першим Вселенським собором християнської Церкви, відбувався близько двох місяців. Після тривалих дебатів імператор Костянтин І став на бік єпископа Олександра та його однодумців. Собор проголосив божественність Духа Святого і його рівність Отцю та Сину. Аріанство засудили. З визначенням головних доктрин християнства й підписанням формули християнського віросповідання (так званого Нікейського символу віри) переслідування християн припинилися.
Маніфест віри
Незабаром у прихильників християнства з’явився новий привід для святкування. 27 лютого 380 року східноримський імператор Феодосій І Великий (347-395 рр.) в присутності західноримського імператора Валентиніана ІІ (371-392 рр.) та його зведеного брата, співправителя Граціана (359-383 рр.), підписав в Салониках едикт про віру, який проголошував християнство державною релігією та забороняв проведення язичницьких обрядів.
Едикт під назвою Cunctos populos не тільки забезпечував християнству особливий статус, але й відкривав дорогу для переслідувань єретиків та іновірців. В ньому імператор Феодосій наказував всім народам, які перебували під його владою, сповідувати віру за Нікейським символом, ухваленому на І Вселенському соборі.
Згідно з едиктом, у Римській імперії кожна людина мала сповідувати віру в тій її формі, в якій проповідував святий Петро в Римі і якої дотримувалися мужі апостольської святості – римський єпископ Дамас і олександрійський єпископ Петро. Це означало уявлення про Бога як про єдиносущну і нероздільну Святу Трійцю – Отця, Сина та Святого Духа.
«Послідовникам цього віросповідання, - говорилося в едикті, - ми наказуємо називатися православними християнами, інших ми вважаємо душевнохворими й божевільними, засуджуємо їх нести безславність єретичного вчення, зборам же їх не приписуємо йменуватися церквами. Окрім вироку божественного правосуддя, вони повинні будуть зазнати суворих покарань, яким зволіє їх піддати наша влада, керована небесною мудрістю».
Симбіоз культури та релігії
Як у Римській імперії колись переслідували християн та іудеїв, так тепер суворих гонінь зазнавали язичники. Культові обряди іновірців розцінювалися як державна зрада. Язичницькі храми нищили. Жертвою охоронців «істинної» віри став і Дельфійський оракул – легендарне місце пророкування при храмі Аполлона в древньогрецькому місті Дельфи.
І все ж таки 27 лютого 380 року – епохальна дата в європейській історії. Саме в цей день сформувався симбіоз іудейсько-християнського коріння та грецько-римської античної культури.
Стародавня історія Греції та Риму та іудейсько-християнське релігійне вчення мали вирішальний вплив на розвиток Європи – як у позитивному, так і в негативному сенсі. Бо в наступні сторіччя християнський хрест символізував не лише допомогу неімущим, хворим та страждаючим. Вбивства інакодумців та «віровідступників» також відбувалися в ім’я Христа.
Автор: Маттіас фон Гельфельд / Ольга Прокопишина
Редактор: Володимир Медяний