"Українські залізничниці" у фіналі міжнародного фотоконкурсу
19 березня 2020 р.
Український фотограф Саша Маслов зі своєю фотосерією "Українські залізничниці" став фіналістом престижного міжнародного фотоконкурсу Sony World Photography Awards в категорії "Професіонали - Портрети". Вже це можна вважати успіхом, адже з-поміж 135 тисяч фотографій до шорт-листа категорії відібрали лише 60 робіт.
Окрім участі в конкурсі Маслов має великий послужний список. Він фотографує для таких всесвітньовідомих видань, як The New York Times, New York Magazine, Wall Street Journal Magazine, Esquire, Forbes, Billboard, Men’s Health. А також співпрацює з різноманітними агенціями. Хоча, як сам зізнається Маслов, справжня пристрасть - персональні історії людей в поєднанні з документалістикою. Так, серед проектів фотографа: "Тюремний театр" про життя в'язнів в харківській колонії, "Добровольці" про людей, які за покликом душі пішли захищати Україну з початком російської агресії, "Ветерани: обличчя Другої світової війни".
Останні 13 років українець, який народився в Харкові, мешкає в США. Як народилася ідея створення серії фото про українських залізничниць, як Маслов починав свій кар'єрний шлях, чи змінився погляд на Україну після переїзду до США. Про це та багато іншого - в розмові DW з нині 36-річним українським фотографом.
На конкурс Sony World Photography Awards Ви подали цикл фотографій "Українські залізничниці". Звідки з'явилася ідея створити такий цикл і скільки тривали зйомки?
Ідея з'явилася нещодавно. Вона базувалася на моїй зацікавленості залізницею, яка в мене ще з дитинства. Пам'ятаю, що дивився на ці залізничні будиночки і думав - що ж в них відбувається. Тому коли я шукав в 2018 році книжковий фотопроєкт, то вирішив повернутися до цієї теми. Цей проєкт називається Ukrainian Railways Ladies. Тому він, в основному, про жінок. Але в книжці, яку я планую випустити в 2020 році, буде розділ і про чоловіків. В залізничних будиночках чоловіків працює приблизно 20 відсотків, а решта жінки. Тому основний акцент на останніх.
Як Ви обирали персонажів для своїх знімків?
Не було спеціального відбору. Я знімав всіх працівників переїздів, які зустрічалися на моєму шляху.
Що Вас найбільше вразило, коли Ви зазирнули до цих залізничних будиночків?
Найбільше вразила затишність в середині.
Чи важко було знайти ці будинки з огляду на те, що в сучасному світі надають перевагу автоматиці?
Так як є небезпека "замикання" автомобіля шлагбаумами переїзди або обладнані пристроями автоматичної детекції, або перебувають під наглядом чергового по переїзду. В Україні дотепер багато преїздів із черговими постами.
Отже, Ви стали фіналістом Sony World Photography Awards. Розкажіть, будь ласка, коли подали заявку та скільки етапів відбору було?
Був лише один етап відбору. Журі обирають призерів і потім розсилаються всім результати. Я подавав заявку в грудні 2019 року. Взагалі, подавати проєкти на конкурси - це розповсюджена практика серед фотографів. А Sony World Photography - один з найпрестижніших конкурсів, тому я й вирішив взяти участь.
Як Ви вирішили стати фотографом?
Мій тато Геннадій Маслов фотограф і я пішов його шляхом. Почав фотографувати ще з дитинства. Чесно кажучи, не пам'ятаю чи був конкретний поштовх. Все відбулося само по собі. Звісно, були відхиленні в підлітковому віці. Але я завжди повертався до фотографії.
Читайте також: Прем'єра стрічки "Номери" Олега Сенцова в Берліні
Це Ваш основний рід зайнятості? Більше ніде не працюєте?
У дитинстві я мив машини в Харкові. Також, я працював веб-дизайнером у старшій школі. У штатах багато де працював - був веломеханіком, працював у книжковому магазині. Я їздив у США кожного літа ще з дитинства, оскільки мій тато живе там досить давно. Потім в Україні та в США почав працювати як асистент для інших фотографів і поступово будувати свою кар'єру.
Як ви почали фотографувати для таких світових брендів, як New York Times, New York Magazine або Wall Street Journal Magazine? Могли б розповісти про перший раз.
Я напрацював своє портфоліо, коли був асистентом. Потім почав його кидати через емейли редакторам. В журналах та агенціях є дні по яких можна їх надсилати. Взагалі досить багато шляхів для привернення уваги редакторів. Ти сам відповідаєш за свою промоцію. Конкуренція досить висока, тому було важко отримати увагу та завдання, коли тебе ніхто не знає. Головне бути настирливим і постійно крутитися в цьому.
Що подобається фотографувати найбільше? Чому?
Я заробляю, знімаючи портрети людей на замовлення журналів чи рекламних компаній. Але більше цікавлять історії та соціальні речі. Найбільше подобається фотографувати людей - портретні фотографії та документалістика.
Як часто буваєте і працюєте в Україні?
Три-чотири рази на рік в залежності від того, що відбувається. Коли в Європі зйомки, то я намагаюся заскочити в Україну. Також працюю з українськими журналами та агенціями. Крім того, намагаюся знайти час, щоб поїхати в Україну - побачити родину та друзів.
Чи змінився Ваш погляд на Україну після переїзду? З'явилася дистанція, можливість порівнювати?
Звичайно. Я бачу багато змін. Більш за все змінюється менталітет українців. Звісно, на це вплинула війна та революція. Найбільш помітно як змінилася поведінка молодих людей, які набагато більш активно себе поводять та вільніше відчувають. Це найбільше мене вражає та подобається.