Світ почуттів: мажор, мінор та... запах страху

Основних почуттів - їх іще називають первісними – всього шість: страх, здивування, радість, огида, лють і сум. Детально описати словами ці емоційні стани непросте завдання навіть для психологів. Однак кожне немовля спроможне чітко висловити мімікою, приємно йому чи ні, задоволене воно, чи навпаки чимось роздратоване.:

„Завжди вважалося, що всі люди на Землі однаково виявляють основні, базові емоції, - розповідає психолог шотландського університету в Глазго Рейчел Джек. - Робити той чи інший вираз обличчя ми вміємо з народження. Це сформована в ході еволюції реакція на певні сигнальні подразники. У дорослому віці, звичайно, стає помітним вплив соціальних умов та культурних традицій. Ми навчаємося контролювати, стримувати свої почуття й водночас навмисне демонструвати їх, коли від нас цього очікують, коли цього вимагають правила ввічливої поведінки. Але базова емоційна міміка майже не змінюється, вона залишається такою самою, як у дитинстві, й тому її мали б адекватно сприймати люди будь-якої національності.”

Що виразніше – рот чи очі?

Доктор психології Джек та її колеги провели дослід із групою студентів, половина з яких виросла в Китаї та в Японії, решта - в західних країнах. Молодим людям треба було визначити, яку з шести емоцій виражають обличчя на фотографіях. При цьому очі учасників експерименту знімали на камеру. Найчастіше помилялися вихідці з Азії. „Уважно проаналізувавши відповідні відеознімки, ми встановили, що, отримавши фотографію, ці студенти дивилися передусім на очі, - каже Рейчел Джек. - Азійці плутали страх із здивуванням тому, що за цих дуже різних емоцій форма брів майже не відрізняється, бо головну роль відіграє міміка рота. Коли ми закривали нижню частину фотографій, помилок припускалися й народжені на Заході студенти. Але на відміну від китайців та японців, вони завжди відповідали правильно, коли обличчя було видно цілком.”

Схожі складнощі виникали й з емоціями „відраза” та „лють”. Чому студенти з Азії ігнорували таку важливу підказку, як рот і зосереджували всю свою увагу лише на очах - на це запитання в шотландських психологів поки що немає відповіді.

Такі різні смайлики

„Для нас дуже важливо зрозуміти, - підсумовує Рейчел Джек, - чим саме відрізняється емоційна міміка в східних та в західних культурах. Експерименту з фотографіями звичайно недостатньо для більш-менш ґрунтовних висновків, проте не виключено, що в реальному житті мешканцям Азії справді достатньо подивитися на очі, щоб безпомилково оцінити почуття співгромадян. А ось європейцям важко сказати щось про стан інших, якщо вони не бачать їхнього рота. Один, хоч і не науковий, але переконливий доказ на користь цієї тези існує. Як відомо, в е-мейлах та під час спілкування в інтернет-форумах, блогах для підкреслення емоцій застосовують так звані „смайлики”. У нас на цих схематичних зображеннях виразів обличчя головним елементом є кругла дужка. Вона символізує рот - розтягнутий в усмішці або сумно опущений донизу. В Азії знаки на клавіатурі комбінують таким чином, щоб із них обов’язково утворилися очі. Наприклад, подвійна „кома з крапкою” - ;; - означає сльози...”

Чистий експеримент

Найвищим проявом емоцій називають музику. Особливо слухаючи класичні твори, не треба довго замислюватися, щоб сказати, які почуття хотів передати композитор: світлу радість, легкий смуток, незрозумілу тривогу чи безмежну тугу, що розриває душу... Якщо вроджені емоції не потребують перекладу, то й такі музичні послання мали б бути зрозумілими тим, хто виріс у зовсім інших умовах, хто чує класичну музику вперше, припустив Томас Фриц, експерт лейпцизького Інституту когнітивної неврології імені Макса Планка: „Досі досліди проводили лише з людьми, що вже мали певний контакт із західною культурою – в широкому розумінні цього слова. Мені захотілося зробити нарешті чистий експеримент, і тому я вирушив в Африку. Озброївшися ноутбуком, навушниками і портативним сонячним електрогенератором вагою 11 кілограмів. На кордоні Нігерії, Чаду та Камеруну в горах Мандару мешкає етнічна група мафа. З антропологічних експедицій було відомо, що її представники не слухають радіо, не відвідують церков і взагалі не дуже цікавляться тим, що відбувається за межами їхнього гірського масиву.”

Бадьорі західні ритми

Діставшися до місця призначення, Томас Фриц умовив двадцятьох темношкірих аборигенів надягти навушники й прослухати дивні, цілком незнайомі їм звуки. „Я вибрав уривки безумовно не найліпші в музичному плані й не лише з класики, головне, що всі вони мали дуже чітке емоційне забарвлення, - розповідає науковець. - Після того, як відлунав невеличкий музичний фрагмент тривалістю близько десяти секунд, я щоразу просив мафа вказати на одну з трьох картинок із зображеннями веселого, сумного та переляканого обличчя. Несподіваним виявилося те, що вони, по-перше, майже не вагалися, а, по-друге, практично жодного разу не помилилися, визначаючи, де мінор, а де мажор. І це при тому, що в їхній рідній африканській музиці поділу на тональності взагалі немає. Я зовсім не впевнений, що бадьорі західні ритми налаштовували на веселий лад і представників народності мафа, але в тому, що вони цю та інші емоції відразу розпізнавали, немає жодних сумнівів...”

Досить трохи спітніти...

Іноді внутрішній стан людини легше визначити не за виразом обличчя, а за запахом. Це також доведено було експериментальним шляхом, а саме – в одній із лабораторій Дюссельдорфського університету імені Генріха Гейне. Коли учасники досліду вдихали носом молекули чужого поту, що утворився через звичайні фізичні вправи, через заняття спортом, магнітно-резонансний томограф не фіксував у їхньому мозкові ніяких особливих імпульсів. Картина різко змінювалася, коли в пробах повітря містилися виділення потових залоз, спричинені переляком, тривогою, нервовим стресом.

„Мозок реагує на запах страху, активуючи ареали, що відповідають за здатність співчувати, перейматися емоціями інших, - пояснює професорка психології Беттіна Паузе. - Такі самі процеси відбуваються в корі великих півкуль, коли ми бачимо людину, яка тремтить від болю чи від жаху. У цьому є великий сенс, бо щире співпереживання породжує бажання допомогти, а це дуже важлива соціальна функція. Орган нюху рідше помиляється, ніж орган зору. Навіть якщо хтось навчився добре приховувати свою знервованість і гадає, що він здатний удавати з себе розслаблену, впевнену в собі людину – наприклад, під час виступу перед великою аудиторією - наш ніс не введеш в оману, якщо оратор хоч трішечки спітніє...”

На іспит – без дезодоранту

Запах страху, встановили німецькі фахівці, перемикає мозок у режим підвищеної уваги. „І за певних ситуацій можна спробувати цим скористатися, - додає науковий співробітник дюссельдорфського Інституту експериментальної психології Дирк Адольф. – Усупереч поширеній думці, парфуми та дезодорант не завжди допомагають справити приємніше враження. Наважтеся хоч раз обійтися без них, вирушаючи на важливу зустріч або на іспит. Нічого поганого не трапиться. Співбесідники будуть лише уважнішими до вас, ліпше відчуватимуть на собі вашу емоційну напругу. Є надія, що вони підсвідомо намагатимуться швидше вас заспокоїти й тому не зволікатимуть із позитивним рішенням чи із заліком...”

Автор: Ганна Філіпп

Редактор: Христина Ніколайчук