1. Перейти до змісту
  2. Перейти до головного меню
  3. Перейти до інших проєктів DW

Санґергаузен: троянди й повільне пробудження

6 жовтня 2009 р.

Після об’єднання Німеччини тодішній канцлер ФРН Коль промовив крилату фразу про «квітучі ландшафти», які з’являться у Східній Німеччині. Так сталося не скрізь, але початки закладені. Приміром, у місті Санґергаузені.

https://p.dw.com/p/K0N2
Центр Санґергаузена добре відреставрували, але в ньому частіше - порожньоФото: Daniel Scheschkewitz

Ще до об’єднання Німеччини в Санґергаузені вже було достатньо квітів і цвітіння. Адже місто має найбільшу в світі колекцію троянд.

Розарій і структурні зміни

Тутешньому розарію вже понад 100 років. Він розташований на площі 13 гектарів, а в час цвітіння троянд улітку є насолодою не лише для ока. Неймовірний аромат квітів приваблює сюди натовпи любителів троянд. «Трояндовий аромат останнім часом відіграє дедалі важливішу роль для селекціонерів цієї квітки. Тому останнім часом до нас часто заглядають саме через великий спектр троянд, які ще мають неймовірний запах. Ми навіть створили окремий сад виключно з квітів із сильним ароматом, доповнивши троянди іншими квітами», - розповідає Томас Гавел, який керує розарієм у Санґергаузені.

Europa Rosarium in Sangerhausen
Розарій у СанґергаузеніФото: Sangerhausen Tourismusverein

Збереження цієї цінної колекції троянд – це не лише намагання приваблювати до міста десятки тисяч відвідувачів. Для тутешніх людей розарій – це передусім символ культурно-історичного розвитку усього регіону. Водночас місцевість навколо розташованого між Галле та Гарцом Санґергаузена має й іншу історію, наслідки якої досі дуже добре видно в місті, околиці якого досить понівечені закритими підприємствами гірничої промисловісті.

Занепад гірничої справи

Майже 800 років у цьому регіоні видобували мідь, почасти в неймовірно складних умовах. Сьогодні про це нагадує лише музей, що виник в одній із шахт. «Ось тут ви бачите одного з моїх товаришів. Він саме повертається з робочої зміни. Підстав радіти в нього немає. Адже там, звідки він тільки-но повернувся, йому доводилося працювати в проритому каналі, висота якого не більше 40 сантиметрів. Упродовж століть це були нормальні робочі умови для гірників у цій місцевості», - розповідає Еріх Гартунґ, який нині працює в гірничому музеї.

Museumsführer Erich Hartung Bergbaumuseum Röhrig-Schacht Sangerhausen
У музеї-шахті в СанґергаузеніФото: Daniel Scheschkewitz

Але нині, каже колишній гірник, доба гірничої справи в регіоні вже остаточно завершилася. Із зникненням НДР в Санґергаузені припинили видобуток міді, шахти закрилися. В результаті десятки тисяч людей втратили роботу. Рівень безробіття в Санґергаузені й нині є одним з найвищих у Німеччині – 19 відсотків. Все ще дуже багато молодих людей залишають регіон у пошуках роботи. Тому говорити про квітучі ландшафти тутешній бургомістр Ральф Пошманн не наважується: «Якщо розглядати лише зовнішній вигляд міста, то можна говорити про квітучі ландшафти. Але якщо подивитися на внутрішню структуру, то ми ще дуже віддалені від ідеалу», каже Пошманн.

Повільне повернення

Нині лише дуже повільно до регіону повертаються промислові підприємства. Один з прикладів – компанія FEAG, яка розмістила свої виробництва в новій, збудованій в сучасний спосіб промисловій зоні на околиці Санґергаузена. "За останні роки нам вдалося щороку збільшувати оборот на приблизно 20 відсотків. 1997 року, коли ми починали, то оборот був усього 10 мільйонів німецьких марок. Нині ж нам вдалося досягти обороту близько 20 мільйонів євро, і ця позитивна тенденція утримується", - розповідає Ґергард Ульріх, один з керівників відділів FEAG. Це підприємство займається виробництвом електронних розподілювачів для промисловості. Ця продукція йде дуже добре на експорт. Лише 40 відсотків з усього обсягу вироблених розподілювачів залишаються в Німеччині.

Такі підприємства, як FEAG чи MIFA, що займається виробництвом велосипедів, надають бургомістру Санґергаузена Ральфу Пошманну приводи для оптимізму. Він дуже сподівається на позитивні зміни, попри кризу в кон’юнктурі та все ще тривалий від’їзд людей з регіону. Адже ще досі центральна площа його бездоганно відреставрованого рідного міста пустує навіть у ринкові дні. «Інфраструктурні зміни забрали в нас дуже багато часу. Нині цей процес уже завершено, і я сподіваюся, що ми можемо з оптимізмом дивитися в майбутнє», каже Пошманн.

Автори: Даніель Шишкевітц / Леся Юрченко

Редактор: Наталя Неділько