Між розплавленим металом і профспілками
11 травня 2009 р.
Томас Ціммерман стоїть на оглядовій платформі сталеливарного заводу Дуйсбург-Беек, відсуває захисного шолома на потилицю. Як зачарований дивиться на кран, що саме виливає метал з плавильного ковша. Іскри сиплються кетягами, коли розплавлена маса сягає чанів. «Просто шалено! Кожного разу споглядаю за цим процесом із захопленням». І це попри те, що голова профспілки вперше побачив такий спектакль 30 років тому.
«У Круппа кожен міг чогось досягти»
У 1975 році він почав працювати на концерні Krupp. Томасу Ціммерманну тоді було 17 років, а Krupp саме набирав людей. На дошці у відділі кадрів висіли 50 оголошень про набір робітників: крановиків, машиністів, учнів технологів. Томас Ціммерманн надав перевагу професії технолога. Відтоді він відповідає за бездоганність виробничого процесу на заводі.
Молодий хлопець швидко робить кар‘єру, навчається у вечірній школі, оволодіває фахом. «Чогось досягав у житті той, хто докладав зусиль», - каже він, кидає останній погляд на розплавлений метал й підіймається сходами до колег у центральному пульті керування. За основним фахом Томас Ціммерманн залишається комп‘ютерником, але сьогодні він прийшов в якості голови профспілки й приніс матеріали до наступного засідання профради.
Запекла боротьба за інтереси робітників
Профспілкова робота для нього, як металіста, є звичайною справою. «У 70-тих роках спершу, ніж отримати роботу, треба було вступити до профспілки», - каже він не без гордощів у голосі. А те, що найманий робітник потребує кваліфікованого захисника своїх інтересів, він знав, як ніхто. У 1982-му році Томас Ціммерманн та його колеги довідалися з газет, що їхній завод збираються закривати. Цілком спонтанно вони припинили роботу й організували пікети. «Я й дотепер все це пам‘ятаю, ніби все сталося вчора, такої боротьби не забудеш», - каже він. Страйк тривав два місяці, й працедавці зрештою погодилися на компроміс: нікого на вулицю не викидають, старші робітники отримують компенсацію, молодшим надається робоче місце на інших заводах концерну. З того часу Ціммерманн працює у Бохумі, де все починав спочатку - з технолога.
«Дівчинко, іди до Круппа!»
Втім, скорочення робочих місць не спинилося. У 1991 – 1994 роках чисельність робітників була скорочена майже вдвічі. Злиття з концерном-конкурентом Thyssen також коштувало скорочень. Але в робітничій раді переконані: без профспілки було б набагато скрутніше. «Профспілкова робота мені важливіша за гроші», - запевняє Ціммерманн. Три роки тому він забезпечив укладання колективної угоди на підприємстві. Й вона з певністю не остання - попри мільярдні прибутки Thyssen-Krupp. «Боюся й думати про те, що буде, якщо в галузі знову з'являться проблеми».
Але є й позитивні новини. Керівництво концерну пообіцяло створити більше постійних робочих місць для молодих робітників. І тому Томас Циммерманн, напевно, скаже своїй доньці, яка наступного року закінчує школу: «Дівчинко, йди до Круппа!»