Як шукають загиблих у Сирії російських найманців

Через два тижні після авіаудару міжнародної антитерористичної коаліції в сирійському Дейр-ез-Зорі родичі бойовиків-громадян Росії, що загинули в ньому, так і не отримали тіла своїх близьких. 7 лютого під удар потрапили найманці так званої приватної військової компанії (ПВК) Вагнера. Газета "Ведомости" заявила про 50 загиблих найманців і близько 70 поранених. Встановлено імена щонайменше дев'яти загиблих, які, імовірно, були колишніми бойовиками. МЗС РФ спочатку підтвердило загибель п'ятьох громадян Росії в Сирії, які не були військовослужбовцями, а потім опублікувало коментар, в якому йдеться про "декілька десятків" поранених і загиблих громадян Росії і країн СНД, які поїхали до Сирії "за власної волі і з різними цілями". Скільки всього бійців втратила ПВК за час конфлікту в Сирії, невідомо.

До Сирії після Донбасу

Багато з воюючих від ПВК в Сирії їздили воювати на Донбас, зберігши ті ж позивні. "Мої, в першу чергу, в Сирію і поїхали", - каже Володимир Єфімов, голова свердловського Фонду ветеранів спецназу, який також був, як він каже, "добровольцем" на Донбасі. За його словами, переважно це були офіцери, прапорщики, сержанти, які склали свого часу присягу в Росії. Частина з них уклала контракти з міністерством оборони і поїхала до Сирії як військовослужбовці. "Хто не зміг цього зробити через вік і інвалідність, найнялися в ПВК. Наша порода така, що не стільки за грошима, скільки за адреналіном", - пояснює Єфімов.

Так вважає і Руслан Тарнавський, друг загиблого в Сирії 45-річного Ігоря Косотурова з Асбеста - невеликого міста в Свердловській області. Він розповів DW, що в Сирію Косотуров (до цього вони обидва воювали на Донбасі) поїхав з патріотичних почуттів. "Звичайно, ПВК - це не урядові війська, але будь-хто в Росії до недавніх пір думав, що працюють вони у зв'язці з армією РФ. Може, заробіток і був приємним бонусом за ризик, але хлопці їхали туди не через це. Якби ця кампанія не була проросійською, 99 відсотків туди б не пішли", - переконаний Руслан Тарнавський.

За словами Володимира Єфімова, з Свердловської області у ПВК Вагнера було не менше 30 осіб. 20 з них він знав особисто, листувався. Його телефон найманці залишали своїм дружинам перед відправкою до Сирії на випадок, якщо самі перестануть виходити на зв'язок: вони давали підписку про нерозголошення і дружинам багато не розповідали.

У 2017 році бойовики їздили великою групою в тренувальні табори для місячної перепідготовки, розповідає Єфімов. Заповнювали анкети, проходили тести на психологічний стан, їх перевіряли по базах, щоб не було боржників, наприклад, аліментників. Після чого на півроку поїхали до Сирії. Убитих не було, лише поранені.

"Потім повернулися в відпустку, багаті: хто іпотеку закрив, хто інші борги, - каже Єфімов. - Дивлячись на них, ще близько десяти осіб підтяглися". За його словами, найманці повинні були пробути вдома до середини лютого. Але їх викликали 22 січня, а 28-го відправили на літаку до Сирії. "До 8 лютого хоч SMS слали, після цього зв'язок обірвався. Дружини мені дзвонять, ридають. З 30 осіб на зв'язок вийшов тільки боєць з позивним "Лис"- ім'я не можу розкрити. У нього поранення середньої тяжкості, лежить у військовому шпиталі в Ростові. У нього забрали спочатку телефон, але він знайшов інший і подзвонив дружині. Решта - тиша".

Мовчання в обмін на компенсацію від ПВК

Родичі, які хочуть дізнатися хоч щось про долю своїх близьких з групи Вагнера, опинились в сірій зоні. Звертатися до міноборони немає сенсу - формально найманці не є військовослужбовцями, а бути військовим найманцем заборонено та підпадає під статтю Кримінального кодексу. З тієї ж причини розводять руками і правозахисні організації, що допомагають військовим, пропонуючи хіба що психологічну підтримку. До того ж сім'ї загиблих намагаються не піднімати галасу, боячись втратити компенсацію від ПВК - гроші, що виділяються їм у разі смерті або поранення найманця.

"Навіть якщо там є загиблі, всі попереджені дуже суворо, - вважає Наталія Жукова, керівниця нижегородського обласного Комітету солдатських матерів. - П'ять мільйонів, які видаються за загибель, багатьом закривають роти, бо бідність страшна".

Суму в п'ять мільйонів рублів Наталя вперше почула від мами загиблого в Сирії найманця. Жінка вже забрала тіло сина з Ростова-на-Дону, поховала його, отримала від ПВК гроші, але все ж звернулася до комітету з проханням дізнатися, як саме загинув її син. Допомогти тоді не вийшло: "Ми не змогли знайти нікого, хто б нам міг посприяти, тих же товаришів по службі. Вона потім прийшла через день-два, стала кричати: "Ви такі ж, як наш уряд, всіх кидаєте. Я вас прокляну!".

Синові цієї жінки було за 30, розповідає Жукова. Колишній десантник воював на Донбасі, привіз звідти великі гроші, вдома відкрив свою справу, купив машину. Потім у нього "чи то бізнес не пішов, чи то не навоювався" - він поїхав до Сирії найманцем і загинув влітку 2017 року.

"Коли я маму питала, як її син туди потрапив, вона сказала, що просто якась провідниця його запросила. Вона залишила матері контакти, але просила не називати її на ім'я, каже, кличте мене "Зима". Я кажу: "Стоп. "Зима" - це взагалі-то позивний". Тоді мама показала фотографію "провідниці" - і правда, стоїть жінка у військовій формі", - згадує Наталя Жукова.

Чому не ховають найманців, що загинули в Сирії

Після 7 лютого, судячи з даних, які вдалося зібрати DW, родичі загиблих найманців ще навіть не отримали їхні тіла. За словами Руслана Тарнавського, сім'я Косотурових не знає, де тіло їхнього сина і коли його привезуть. Не ховали і 51-річного Володимира Логінова, ще одного з тих, чиї імена стали відомі: тіло родині досі не видали. До Росії досі не доставили і тіло 33-річного Кирила Ананьєва, націонал-більшовика з Москви і члена незареєстрованої партії "Інша Росія", підтвердив DW співголова партії Олександр Аверін.

Правозахисники припускають, що тіла найманців з Сирії можуть бути доставлені в 522-й центр прийому, обробки та відправки загиблих в Ростові-на-Дону - найбільший в країні, де проводять також експертизу ДНК. Великі ангари з холодильниками на 400 тіл побудували під час другої чеченської війни. Деякі останки досі лежать там з тих самих пір неідентифікованими.

"Ми ще тоді похмуро жартували: це для майбутньої війни ці ангари поставили, - каже Наталя Жукова. - Але якщо ви не родич офіційного військовослужбовця, то на територію не пустять. З'ясувати будь-що навіть для нас є неможливим, хоча під час чеченської війни для нас все було відкрито, я навіть мала змогу негласно ці трупи фотографувати і складати картотеки".

"Загиблих або поранених приватників можна шукати як просто громадян Росії, які опинилися за кордоном, через консульство МЗС і МВС, - каже Валентина Мельникова, голова Союзу комітетів солдатських матерів Росії. - У МВС є і своя судово-медична експертиза. Це як з тілами загиблих в авіакатастрофах. Але треба розуміти, що тіла можуть взагалі не вивезти з Сирії. На Донбасі нерідко ховали прямо на місці".