Чому Основний закон ФРН зосереджений на людині

Основний закон Німеччини починається не з хитромудрих казуїстичних положень про форму держави, а з недвозначно сформульованого речення: "Гідність людини є недоторканною". Таке формулювання жодним чином не знівелювати всілякими перетлумаченнями чи перекрученнями.

Показовим є й те, що ще кілька років до ухвалення Основного закону ФРН, а саме під час правління націонал-соціалістів, гідність людини нічогісінько не важила. Навпаки, мільйони людей зазнали принижень та тортур. Мільйони інших безжально вбили. Та не пройшло й п'яти років після цього варварського часу, як на гідності людини вирішили зосередити ввесь Основний закон.

Попередницею нинішнього Основного закону ФРН була конституція Веймарської республіки. Для свого часу та конституція була досить прогресивною. Приміром, вона так само містила пункти про основні права людини. Зокрема, нею запроваджувалося виборче право для жінок. Однак попри всі свої позитивні аспекти та конституція не зуміла запобігти приходу до влади Адольфа Гітлера та встановлення націонал-соціалістичної диктатури. На думку професора-правника Ульріха Баттіса (Ulrich Battis), Веймарська конституція мала також чимало недоліків та вад, котрі укладачі Основного закону ФРН будь-що намагалися уникнути.

Обмеження повноважень федерального президента

Одним із украй негативних аспектів Веймарської конституції були досить широкі повноваження рейхспрезидента. Приміром, він міг на власний розсуд розпустити Рейстаг та здійснювати управління державою в обхід парламенту за допомогою відповідних розпоряджень та постанов. Зрештою, саме це й розв'язало руки Гітлеру та націонал-соціалістам. Тож нинішній федеральний президент має насамперед лише представницькі функції. Натомість Основний закон ФРН істотно посилив повноваження Бундестагу та обраного його членами федерального канцлера.

Так само укладачі Конституції ФРН не дуже вірили в силу прямої демократії. Це теж пояснювалося нещодавнім минулим. Адже й рейхспрезидент Веймерської республіки так само обирався виборцями напряму. Як виявилося, в політично та економічно нестабільні часи це могло мати просто катастрофічні наслідки, особливо на тлі значних повноважень тодішнього рейхспрезидента. Тож Основний закон ФРН передбачає обрання федерального канцлера політиками в Бундестазі, хоч нині комусь такі заходи політичної перестороги ввижаються зайвими й перебільшеними.

Як із тимчасового зробилося постійне

Утім, визначальними для формулювань Основного закону ФРН стали не лише негативний досвід Веймарської Республіки та страшні сторінки націонал-соціалістичного панування, а й особливий час створення нинішньої німецької Конституції. Саме 1949 року, тобто в рік ухвалення Основного закону ФРН, Німеччину було остаточно розділено на східну й західну частини.

Тож ухвалений тоді Основний закон стосувався Західної Німеччини, але мав на меті возз'єднання Німеччини в майбутньому. Як наслідок Основний закон 1949 року був чинним саме "для перехідного періоду", тобто доти, доки всі німці не зможуть взяти участь у конституційному процесі. Тож його й назвали "Основним законом" (Grundgesetz), а не "Конституцією" (Verfassung).

Возз'єднання Німеччини довелося чекати аж до 1990 року. Але тоді провідні політичні сили вирішили не розробляти абсолютно нової конституції. Натомість вони обмежилися тим, що мав відбутися "вступ Німецької Демократичної Республіки (НДР) у зону чинності Основного закону". Тож залишився саме Основний закон 1949 року, так само як і його назва. Як наслідок, тимчасове перетворилося в постійне. Вже 1992 року замість статті 23, що передбачала вступ НДР до ФРН, з'явилася так звана "європейська стаття", котра наголошує на необхідності "втілення єдиної Європи".

Сьогодні, коли згадують укладачів та авторів Основного закону ФРН, говорять про його "батьків" та "матерів". Але від самого початку так не було. На тлі 61 "батька" про чотирьох "матерів" Основного закону практично ніхто не згадував. Однак саме цим жінкам, а насамперед юристці Елізабет Зельберт (Elisabeth Selbert) слід завдячувати появі в тексті Основного закону пасажу про те, що "жінки та чоловіки рівні в правах".

Утім, реальність ще не встигала за буквою закону. Скажімо, до 1977 року жінки не могли піти працювати всупереч волі чоловіка. Так само лише з 1997 року зґвалтування в шлюбі вважається злочином. А з 1994 року текст Основного закону містить і таке речення: "Держава сприяє реальному впровадженню в життя рівноправності між жінками та чоловіками та забезпечує усунення наявних недоліків".

Численні поправки

Утім, з часу свого ухвалення Основний закон ФРН зазнав численних змін. Станом на сьогодні до тексту німецької конституції внесли понад 60 поправок, змін та доповнень. З плином часу багато статей стали детальнішими та місткішими.

Крім гідності людини, сумніву не піддаються й такі засади німецької державності як демократія, а саме те, що джерелом влади є народ, а також правова держава. Власне, ці пункти самі по собі належать до гідності людини. Так само темою-табу є федеральний устрій ФРН. Вносити зміни чи обмежувати всі перелічені конституційні положення просто неможливо навіть на законодавчому рівні.

Виявилося, що ухвалений 1949 року як перехідний Основний закон виявився найбільш тривалим за чинністю в німецькій історії. Крім того, сам по собі Основний закон утілив і втілює просту істину: не громадянин існує для держави, а держава існує для громадянина.