Коли в залі засідань Держдуми Російської Федерації дізналися про перемогу Дональда Трампа на виборах президента США, було чути оплески. Російські депутати раділи тріумфові американського республіканця Трампа, немов своєму власному. Дуже рано, ще рік тому, Кремль висловив підтримку тоді ще маргінальному кандидату Дональдові Трампу. Після завершення виборів у США політична еліта Росії відчула, що сподівалася не марно, адже Володимир Путін знову поставив на саме ту конячку.
Москва сподівається на скасування санкцій
З одного боку, любов Москви до Трампа базувалася на рішучому неприйнятті Гілларі Клінтон. Так, екс-держсекретар заявляла, що не бажає бачити керівництво Кремля в Білому домі. Тож від неї очікували досить жорсткої лінії щодо Росії, байдуже, чи йдеться про Україну, Сирію чи про права людини. З іншого боку, в Кремлі раділи сигналам, які надсилав бізнесмен-кандидат у своїх промовах під час передвиборної кампанії. Адже він не раз заявляв про бажання зблизитися з Росією та навіть натякнув, що може погодитися на анексію Криму Росією.
І саме це було тим пунктом, який так припав до душі Кремлю! Володимир Путін сподівався й сподівається досі, що Дональд Трамп, як президент США, що гне свою лінію, надасть Путіну таку собі індульгенцію, відпустивши йому гріх проти міжнародного права, - анексію українського півострова Криму - та скасує санкції. А ще ці надії підживлювали почуття, що з таким авторитарним мачо можна добре порозумітися, ба навіть дружити, адже з ним ти на одній хвилі в людському та світоглядному плані. Дональд Трамп як такий собі другий Берлусконі, лише набагато могутніший.
Чи може виправдатися цей розрахунок? Ніхто не знає, яку політику проводитиме новий господар Білого дому, наскільки він дослухатиметься до радників, до своєї Республіканської партії, до Конгресу, Сенату та європейських союзників. Але думка, яку плекають в кремлівських головах, тобто - партнерство двох світових лідерів, які, зібравшись за столом переговорів, можуть на рівних вести розмову та, порозумівшись, поділити світ на зони впливу, як це мало місце під час Ялтинської конференції 1945 року, має одне слабке місце.
"Велич Америки" проти "багатополярного світу"
Адже саме Дональда Трампа обрали за обіцянку знову зробити Америку великою. А ця велич складається з економічних успіхів в середині країни та від лідерства на глобальній арені. Ще під питанням, чи зможе Трамп справді надати своїм виборцям на Середньому Заході США ті обіцяні робочі місця, котрі він спробує створити, повернувши виробництво з Китаю чи інших країн. Хай там як, а на структурні зміни піде багато часу. Чи матиме звиклий до успіху мільярдер досить терпіння, щоб чекати так довго?
Адже в його розпорядженні є й міжнародна арена, де він видовищними акціями може спробувати продемонструвати відчутну велич Америки. А хто впродовж минулих років найбільше ставив під сумнів претензію США на глобальне лідерство? Саме Володимир Путін. А наполегливо пропагована ним концепція багатополярного світу, що, на його погляд, має означати не що інше, як збільшення геополітичної ваги Росії, непоєднувана з уявленням Трампа про Америку як найвеличнішу країну на планеті.
Це не має конче означати серйозного конфлікту між двома наймогутнішими ядерними державами, як цього багато-хто побоюється. Але імпульсивний Трамп з його америкоцентристським шовінізмом може невдовзі відчути спокусу вказати Володимиру Путіну на його місце, якщо той стане на шляху США. Наприклад в Сирії під час бойових дій проти "Ісламської держави". І тоді російська мрія про "вісь могутніх" - Москва-Вашингтон - швидко згасне.
Сланцева революція загрожує російському бюджету
Але навіть якщо Трамп, дотримуючись своїх ізоляціоністських обіцянок, стане здійснювати такий курс у зовнішній політиці, то й тоді його економічна програма не обіцяє Москві нічого доброго. Адже вона становить загрозу кістяку російської економіки та головному джерелу бюджетних надходжень - доходам від експорту енергоносіїв. Майбутній президент США не великої думки про захист клімату, тож збирається посилити ставку на викопні види палива.
Так послабленням екологічних норм та навіть завдяки прямій державній підтримці він міг би значно пожвавити видобуток сланцевої нафти в США, аби в такий спосіб створити нові робочі місця та передовсім зменшити залежність від імпорту. А це призведе до ще більшого падіння цін на нафту, яке й без того сильно дошкуляє Росії. На додачу, посилення видобутку сланцевого газу з одночасним розвитком генерації струму на вугільних ТЕС призведе до того, що Америка експортуватиме значно більше скрапленого газу до Європи, що завдасть серйозного удару по прибутках російського "Газрому".
Коротше кажучи, аплодисменти в російські Держдумі, здається, передчасні. Цілком імовірно, згодом може з'ясуватися, що перемога Дональда Тармпа на виборах може виявитися для путінської Росії, так само як і анексія Криму, блискучою тактичною перемогою та нищівною стратегічною поразкою.