Цей день міг би стати таким, коли частина нашої спільної історії назавжди залишилась у меморіалах і в музеях. Там, де глави держави тиснуть одне одному руки в упевненості, що жахіття Першої світової війни через 100 років після її завершення потьмяніють у пам'яті й перетворяться на історичний матеріал. Проте з мучеництва крові, бруду і страждань, в якому полягла європейська молодь на полях битв під Іпром чи Верденом, раптом постає попередження про шокуючу сучасність.
Макрон про послання історії
"Історія іноді погрожує повторити трагічний перебіг минулого і зруйнувати спадщину миру, вже скріплену, як ми вважали, кров’ю наших предків", - попередження французького президента Еммануеля Макрона главам понад 60 держав, які зібралися в Парижі, не могло бути чіткішим. Й Еммануель Макрон застерігає від "давніх демонів" та "нових ідеологій", що загрожують миру.
Схоже, дезорієнтовані, європейські демократії раптом взяли непевний курс. У таких країнах, як Польща, Італія або Угорщина популісти використовують сум'яття громадян, щоби за допомогою минулого зруйнувати спільне європейське майбутнє. Гримаси початку ХХ століття повернулися.
Це коли меншини стають "цапами-відбувайлами" для будь-якого суспільного зла. Глянеш на Маттео Сальвіні в Італії, який демонізує циган і мігрантів, і поливаєш їх ненавистю в соціальних мережах. У Польщі Ярослав Качиньський отруює стосунки з європейськими сусідами і творить автократичний націоналізм. Віктор Орбан використовує будь-який метод із підручників з фашизму - від ксенофобії до антисемітизму, щоби зміцнити свою корумповану диктатуру. Марін Ле Пен хоче підштовхнути Францію до націоналістичної ізоляції, а політики на кшталт Бориса Джонсона у Великобританії використовують Brexit для відроження імперії.
Між нашим ще мирним сьогоденням у Європі та безоднею, що ховається за цими політичними рухами, лишилася тільки жменя відповідальних політиків та угоди Європейського Союзу.
Ностальгія - отрута сучасності
Чимало європейських громадян відчувають непевну тугу за власним уявленням про минуле. Вони не розуміють викликів технологічних змін або відвертаються від них. Вони почуваються пригніченими, перевантаженими і всіма покинутими. І тоді приходять чергові політичні крисолови й розповідають їм щось про затишну місцеву дзвіницю, якій начебто загрожують мігранти-мусульмани. Не важливо, якщо до цієї церкви роками ніхто не ходив. Або вони розпалюють заздрість до сусідів та оголошують їх ворогами батьківщини, як це нині практикується в Італії проти Німеччини або у Великобританії проти решти Європи.
Знову є всі інгредієнти, щоби змішати отруйне вариво з націоналізму, дискримінації інших, впевненості у власній особливості, ненависті до інакшої думки та готовності до насильства, які призвели до катастрофи 100 років тому. Додайте трохи політичної сліпоти, вузьколобості й одержимості владою, і сірничок знову може розгорітись до пожежі.
Ніщо не минуло
Польський та європейський політик Дональд Туск у палкій промові під час зустрічі європейських християнських демократів у Гельсінкі закликав іти за європейську демократію на барикади. На жаль, далеко заходити не треба, варто лише поглянути на Австрію. Заклик "боронити джерела" там давно ігнорується. Адже в середині Європи ставиться під сумнів незалежність правосуддя, пресі затикають рота, громадянське суспільство не діє - люди мовчать і згадують західну спадщину.
Ще двійко десятиліть тому ми радісно вірили, що нашому демократичному і вільному майбутньому ніщо не загрожує. Не потрібно звертати увагу на огидну поведінку Дональда Трампа під час урочистостей у Парижі й те, що він не вважає за необхідне віддати шану загиблим американцям, а також брати участь у мирній конференції. Він не вірить ані в уроки минулого, ані в мультилатералізм. Європа зможе лише тоді протистояти прихованій загрозі з боку президента США, якщо стоятиме пліч-о-пліч і поза всіма дрібницями шукатиме спільне.
Через 100 років після завершення Першої Світової війни погляд на сьогодення породжує шокуюче відкриття: минуле не пройшло, воно ще не завершилось. Ніщо не минуло.