Двонаціональні сім'ї в Німеччині: усе ще чужий серед своїх?

«Не можна лютувати», - це стало головним принципом для Ренате Мішод-Руштайн після того, як вона на по початку 70-х років минулого століття вийшла заміж за гаїтянця. У моменти, коли люди ставилися до її темношкірого чоловіка, як до порожнього місця, коли колеги на роботі перешіптувалися за її спиною, коли педіатр написала про її сина «метис», Ренате реагувала конструктивно, а в найкращому випадку – з гумором. Але мовчати вона не могла ніколи. «Я тоді була у бойовому настрої», - згадує нині 73-річна жінка. Тож, їй одразу сподобалося товариство одружених з іноземцями жінок, засноване 1972-го року у Франкфурті-на-Майні.

Ренате Мішод-Руштайн звернулася до організації, оскільки потребувала юридичної консультації у подружніх справах. «Тоді було неймовірно складно здобути таку інформацію». У групі небайдужих жінок їй одразу сподобалося. «Було чудово зустрічатися з іншими, які перебували в такій самій ситуації», - згадує жінка. Тоді лише діти німецьких батьків могли одержувати німецьке громадянство. Якщо ж батько був іноземцем, діти могли навіть залишатися без громадянства. Спілка тоді організувала демонстрації проти цих норм і звернулася з петицією до Бундестагу.

Зростання професійності

Питання громадянства - далеко не єдине, що вдалося змінити організації, відомій нині під іншою назвою – «Спілка двонаціональних родин і партнерств» (IAF). За цей час німецьке суспільство значно змінилося. Кожен п'ятий житель ФРН нині має іноземне походження, а кожен 15-й шлюб – міжнаціональний.

Змінилася не лише назва спілки, значно професійнішою стала й робота спільноти. Це був повільний процес, каже Міхаела Шміт, керівниця представництва організації в землі Північний Рейн-Вестфалія. Оскільки дедалі більше жінок приходять на консультацію, активістки організації розробили постійні структури та чіткі стандарти. Нині об'єднання налічує 22 регіональних представництва. Важливу частину роботи становить юридичне консультування, адже міжнаціональні подружжя і нині наштовхуються на чимало бюрократичних перепон.

Спілка організовує групи самодопомоги, курси підвищення кваліфікації, ігрові групи для дітей, а також пропонує багато іншого. Значну частину фінансування беруть на себе земельні міністерства з питань сім'ї, а також відповідне федеральне відомство.

Чужий серед своїх

Разом зі структурними змінами організації, сталися й зміни у її складі: з-поміж майже двох тисяч членів спілки нині є вже представники покоління дітей. «Я віднайшла тут свої життєві теми»,- розповідає Наташа Фрьоліх, донька німця та іранки, котру питання її інакшості супроводжує ще з часів дитячого садка. «Чи я іранка? Чи я німкеня? Навіть коли це питання мене не турбувало, воно завжди поставало ззовні». Жінку й досі весь час запитують про її походження. У тому, що ставлення до таких речей досі не стало повністю нормальним, вона переконується, дивлячись на роботу спілки. Наприклад, для афро-німецьких дітей, яких вчать упевненого поводження, дуже складно знайти зразок для наслідування: «Спробуйте знайти чорношкірого лікаря або поліцейського». «У ментальності німців багато чого залишилося без змін», - каже Ренате Мешод-Руштайн. Коли вона пішла до педіатра вже з онуком, то одержала майже ті самі враження, що й багато років тому. Лікарка написала у документах: «худий, кольоровий». Тож, Ренате Мішод-Руштайн, попри свій солідний вік, налаштована рішучо діяти доти, доки в неї залишатимуться сили, адже потрібно ще чимало зробити.

Автор: Денніс Штуте, Наталя Неділько
Редактор: Христина Ніколайчук