1. Перейти до змісту
  2. Перейти до головного меню
  3. Перейти до інших проєктів DW

Сліди Голокосту

Ольга Капустіна, Володимир Медяний25 січня 2013 р.

У роки Другої світової війни на території колишнього СРСР були вбиті два мільйони євреїв, 800 тисяч з них - у Білорусі. Свідків Голокосту з кожним роком стає дедалі менше.

https://p.dw.com/p/17RYd
Фото: DW/O. Kapustina

Бронзові фігури, наче тіні, спускаються в яму - свою власну могилу. На снігу тремтять від вітру кілька гвоздик. Внизу - обеліск, він нагадує про п'ять тисяч євреїв, вбитих німецькими нацистами на цьому місці 2 березня 1942 року. Парадокс історії: автори меморіалу "Яма" пізніше також піддалися репресіям - за часів Сталіна їх заслали в трудові табори.

У Білорусі історію Голокосту довгий час обходили стороною так само, як обходять розташований посеред кварталу засніжений кратер. А от 77-річна мінчанка Майя Левіна-Крапіна часто приходить до "Ями", щоб вшанувати пам'ять своєї матері, яку вбили в мінському гетто.

Дитинство в гетто

Мінське гетто створили невдовзі після окупації міста, в липні 1941 року. На території площею близько двох квадратних кілометрів ізолювали все єврейське населення міста, близько 70 тисяч осіб. Зі 160 білоруських гетто мінське було найбільшим.

Майя Левіна-Крапіна: в гетто їли мацу й сіл, влітку варили суп з лободи
Майя Левіна-Крапіна: в гетто їли мацу й сіл, влітку варили суп з лободиФото: DW

"Коли ми залишали наш дім, мама надягнула на нас і зимовий, і літній одяг", - згадує Майя Левіна-Крапіна. Родину Левіних поселили в одній кімнаті. Дідуся, маму й чотирнадцятирічного брата щодня виводили на працю. Вдома залишалась бабуся з чотирма онучками, серед яких була й шестирічна Майя. В гетто не було крамниць. "Ми їли мацу й сіль, яку взяли з собою з дому, - розповідає вона. - Влітку варили суп з лободи". Всі євреї, згідно з розпорядженням, мали носити на грудях та на спині жовту латку.

Під час першого погрому 7 листопада 1941 року загинуло багато людей. Родина Левіних пересиділа напад у схованці під підлогою. Таку схованку називали "малина". Наступного дня жителі гетто зрозуміли, в чому полягала мета зачистки. 8 листопада прибув перший потяг з євреями з Гамбурга. Перший - з багатьох. Загалом у мінське гетто переправили понад 26 тисяч євреїв з Гамбурга, Австрії та Чехії. Їх називали "гамбурзькими".

Систематичне знищення

"До війни в Білорусі проживало 940 тисяч євреїв. Під час війни вбили 800 тисяч", - каже мінський історик Кузьма Козак. До винищення німці, за його словами, підходили систематично. "З кожним погромом гетто ставало меншим, вулиці на околицях знову відходили до міста", - розповідає Майа Крапіна. В жовтні 1943 року мінське гетто остаточно ліквідували, а Білорусь оголосили "зоною вільною від євреїв".

До війни в Білорусі було 940 тисяч євреїв. Під час війни вбили 800 тисяч
До війни в Білорусі було 940 тисяч євреїв. Під час війни вбили 800 тисячФото: DW

Серед тих небагатьох, кому вдалося вижити, була й Майя Крапіна. Її брат зумів вивезти з гетто групу дітей. "Ми йшли три або чотири дні, - розповідає вона. - Я вже не могла триматися на ногах, хлопці по черзі несли мене на руках". Група із сорока дітей прийшла в село Поріччя, де розміщувався партизанський загін. За дітьми потім доглядали жителі білоруського села.

Звільнена з Освенціма

Жертвами нацистів у Білорусі ставали не лише жителі єврейського походження. Родина Олександри Борисової зазнала гонінь за зв'язки з партизанами. Село Куріно у Вітебській області, де вони мешкали, спалили. Її жителів відправили в концтабір у Вітебську. Згодом родину у вантажному вагоні перевезли до табору смерті Майданек, а пізніше - в Освенцім.

У німецькому концтаборі семирічна Саша весь час хворіла. Мати ховала доньку на верхній полиці нар, щоб її не забрали в санітарний барак - звідти не повертались. 27 січня 1945 року, день визволення концтабору Освенцім, Олександра Борисова вважає своїм другим днем народження. Але тіні з минулого не полишають її досі. "Гавкання вівчарок, крики, батоги, прожектори й алярми, ці страшні сирени… Я все це згадую досі", - говорить 76-річна жінка з тихим голосом й сумним поглядом.

День визволення концтабору Освенцім для Олександри Борисової її другий день народження
День визволення Освенціму для Олександри Борисової її другий день народженняФото: DW

Забута історія

Радянських дослідників історія Голокосту не цікавила. "Було прийнято говорити про героїв і ворогів, але не про жертв", - каже Кузьма Козак. Після розпаду СРСР з'явились перші ініціативи з вивчення єврейської спадщини в Білорусі. Серед них особливе місце займає Історична майстерня, яка десять років тому відкрилась у Мінську. Її співзасновником є Міжнародний освітній центр у Дортмунді. Розташовано її в одному з будинків на території колишнього гетто, навпроти Єврейського цвинтаря.

У кабінеті директора майстерні Кузьми Козакова всюди лежать книги – на полицях, на столі і на стільцях. "Історія вивчення Голокосту в нас розпочалась тоді, коли вже майже не залишилось свідків. В архівах немає документів", - каже він. Завдання майстерні – знайти й зберегти історії жертв, а також піклуватися про пам'ятні місця. Мало хто знає, що на території Білорусі був один з найбільших таборів смерті на території Європи. У Тростянці під Мінськом знищили, за різними даними, від 60 тисяч до 100 тисяч осіб. "Зараз там лише кілька скромних обелісків і міський смітник", - розповідає Козак.

Кузьма Козак: у колишньому СРСР було прийнято говорити про героїв і ворогів, але не про жертв
Кузьма Козак: у колишньому СРСР говорили про героїв і ворогів, але не про жертвФото: DW

Завдяки сприянню Історичної майстерні Майя Левіна-Крапіна видала 2008-го року автобіографію "Тричі народжена". "Після війни ми ненавиділи німців", - розповідає вона. Ще дитиною Крапіна навіть уявити не могла, що в майбутньому саме в Німеччині лікарі врятують її від втрати зору. Коли кілька років тому вона розповіла про своє дитинство німецьким школярам, ті плакали разом з нею. "Моє ставлення до німців сильно змінилось", - каже вона. Але те, що сталося в гетто, їй не забути ніколи.

Пропустити розділ Більше за темою

Більше за темою