Відійти чи обійняти? Вибір атлетів з України очима експерта

В Україні та Росії викликали резонанс випадки на літніх Олімпійських та Паралімпійських іграх у Токіо, коли українські атлети по-різному повелися під час нагородження, перебуваючи поруч з атлетами з Росії. Австрійський політолог і історик Ґеорґ Шпіталер (Georg Spitaler) серед іншого вивчає відносини політики і спорту. DW поговорила з ним про нові правила на Іграх у Токіо і складний вибір українських атлетів.

DW: Український паралімпієць Ігор Цвєтов, який завоював у Токіо срібло у бігу на 100 метрів, не захотів фотографуватися в обіймах з двома призерами з Росії. Він пояснив вчинок повагою до своєї країни, очевидно, маючи на увазі анексію Криму і війну на Донбасі. Цьому передувала історія з українкою Ярославою Магучіх, яка стала бронзовою призеркою Олімпійських ігор у Токіо зі стрибків у висоту й сфотографувалася з росіянкою, яка завоювала золото. Магучіх за це критикували на батьківщині, з нею провели розмову в міноборони. Що ви про це думаєте?

Ґеорґ Шпіталер: Якщо розглядати ці випадки разом, то на Олімпійських іграх у Токіо була ціла серія політичних жестів. І це не випадково, оскільки правила Міжнародного олімпійського комітету (МОК) змінилися. Раніше політичні маніфестації були заборонені. Тепер, як мені здається, під тиском громадськості, правила пом'якшили.

Читайте також: Коментар: Обійми на Олімпіаді - війна перетворює приватне на публічне

Зараз до змагань і на пресконференціях атлетам дозволені політичні заяви тощо. Під час же самих змагань, включаючи нагородження, це заборонено. Тож на Олімпійських іграх ми бачили чимало жестів, через які нікого не карали, - наприклад, схиляння колін перед змаганнями. Спочатку це був політичний жест в американському футболі, пов'язаний з рухом на захист чорних Black Lives Matter.

У випадку з українськими атлетами різниця в тому, що Цвєтов натякнув, що у його вчинку політичний підтекст, тоді як Магучіх сказала, що обійняла росіянку в пориві емоцій, але фото з нею використали у ЗМІ в політичній дискусії. Як бути?

Я не знайомий з деталями, але пояснення української спортсменки виглядає правдоподібно. Це класичний жест переможців, привітання з перемогою, коли вас фотографують, дають в руки прапор. Я думаю, це все в рамках класичного спортивного заходу. Те, що фотографії потім використовують для різних цілей, це вже не повністю у владі атлетів.

Схожі випадки були в історії Олімпійських ігор. Які приклади вам запам'яталися?

Були арабські або іранські спортсмени, точно не пам'ятаю, які відмовлялися виступати проти ізраїльських атлетів, тобто взагалі не виходили на змагання. На спортсменів чинився на батьківщині політичний тиск. Був один дзюдоїст, який утік з Ірану і тепер виступає за іншу країну, тому що не хотів брати участь у бойкоті.

Читайте також: Оксана Забужко: В обороні одного слова, або "Вєчєр в хату, арєстанти!"

Також можна згадати спроби бойкоту з боку нових держав півдня Африки проти ПАР, коли там ще був апартеїд. І, звичайно, варто згадати "холодну війну" - тоді Олімпійські ігри використовувалися і як демонстраційна трибуна і США, і СРСР, так і для бойкоту. Були країни, які не брали в Іграх участі. Якщо говорити про політичні жести, то один з випадків був на літніх Олімпійських іграх в Мехіко в 1968 році, коли афроамериканські легкоатлети продемонстрували під час нагородження відомий жест - стиснутий кулак як символ Black Power (девізу руху проти расизму в США - Ред.). Тоді МОК задіяв проти них санкції, оскільки це було заборонено.

Повертаючись до інциденту з українською спортсменкою Магучіх: той факт, що з нею спілкувалася заступник міністра оборони, це нормально чи це приклад політичного тиску?

Для мене це звучить як сильний політичний тиск, тим більше, якщо жест можна пояснити як приклад звичайної спортивної солідарності. Принаймні це показує, що з боку українського уряду до спорту дуже серйозне ставлення - як в якості дипломатичної трибуни, так і для внутрішнього споживання. Наприклад, я в Австрії нічого не чув про цей випадок, але впевнений, що в Україні про нього багато говорили.