Щоденник війни. Скляні стіни наших і ваших міст | Deutsche Welle - Авторська колонка | DW | 13.04.2022

Познайомтесь з новою DW

Скористайтесь ексклюзивною можливістю ознайомитися з бета-версією нової DW. Своєю думкою Ви можете нам допомогти зробити нову DW ще кращою.

  1. Inhalt
  2. Navigation
  3. Weitere Inhalte
  4. Metanavigation
  5. Suche
  6. Choose from 30 Languages
Реклама

Авторська колонка

Щоденник війни. Скляні стіни наших і ваших міст

"Як ховатися за скляною стіною будинку, якщо до нього підійдуть озброєні російські солдати?" - Олег Коцарев, спеціально для DW.

Олег Коцарев

Олег Коцарев

Про що думаєш, коли вивозиш дитину з-під ударів російських ракет?

Про те, на які ще міста і села може напасти Росія. Про транспорт. Про те, що це там за літак підозріло повільно та підозріло низько повзе свинцевими небесами. Про нічліг. Про рідних і близьких та про хаос повідомлень від них. Про те, де, коли й чим можна буде нагодувати дочку. Про апокаліптичний потік новин...

І лише пізніше, західніше, далі від більшості вибухів - можливо, у Львові? - починаєш помічати, наприклад, архітектуру. Впізнаєш сотні разів бачений високий неоготичний костел неподалік вокзалу - і на якусь мить заспокоюєшся, відволікаєшся від війни. А з іншого боку, дивишся там на зовсім нещодавно реконструйовану в новітньому стилі Двірцеву площу. Або згадуєш, як іще вчора, перетнувши на таксі міст через річку Південний Буг, піднімаючись вулицею Соборною у Вінниці, ви минали бароковий Спасо-Преображенський собор та художній музей, той самий, де за кілька днів до війни з сумною іронією милувалися картиною 17 століття Філіпса Воувермана під промовистою назвою “Евакуація”...

У Львові облаштовують контейнерне містчеко для переселенців (08.04.2022)

О, так, відтепер ти знову можеш дивитися на деталі декору і думати про концепції. Та читати, до прикладу, роздуми про те, як після війни (ми в Україні любимо писати й казати "після перемоги") відновлювати ансамбль площі Свободи в Харкові: у переважно "сталінському" стилі, якою вона є останні сім десятиліть, чи в конструктивістському дусі, якою була первісно?

Читайте також: Щоденник війни. Біографія між харківських руїн

Але тепер ти дивишся на архітектуру, давню й сучасну, зовсім по-іншому. З новим жаским нюансом. Ти оглядаєш кожну будівлю з думкою про те, що з нею може статись у разі повітряної атаки чи вуличних боїв. Уявляєш, як злітає в повітря старовинна черепиця, як світлий будинок чорніє після вибухів. Розмірковуєш, чи вистоїть у разі чого та чи інша будівля. Переймаєшся за старовинні споруди. Похитуєш головою, коли бачиш масштабну реставрацію - "не надто вчасно вони це затіяли". Замислюєшся над долею маленьких приватних будиночків - чому на війні вони так часто руйнуються першими, чому їх неначе зносить вітром?

Окремі відчуття викликають будинки нашої доби. Травмована свідомість волає: ну хіба можна так будувати?! Воно ж усе геть не пристосоване до війни! А головне - вікна. Сучасна ж бо архітектура - це майже неодмінно велетенські вікна та інші скляні простори. У багатьох моїх друзів, котрі оселились у новобудовах, вікна займають повну чи майже повну висоту і ширину стіни.

Вікна від стелі до підлоги. Це, звісно, класно для світла, чудово, щоб насолоджуватися краєвидом (правда, якщо у вас є страх висоти, як у мене, то підходитимете ви до цієї краси дуже уважно та обережно) - але як бути з такими вікнами під час боїв? Не менш страшно дивитися на всілякі геометричні експерименти, на частини будівель, що нависають над вулицею...

Читайте також: Щоденник війни. #BuchaMassacre

Але річ тут не лише в переляку. Це не просто кумедний "естетизований" вияв воєнної травми. Архітектура - один із символів тієї доволі затишної картинки життя, яка тиражується нашою добою (хоча, зрозуміло, не охоплює й не може охоплювати сучасного життя повністю). Це "прозорі" адміністративні будівлі - а отже, ми уявляємо, що їх легко контролювати громаді. Це нескінченні тераси, на яких сидять спокійні, ввічливі й усміхнені люди в зручному одязі м'яких кольорів та з кавою. Це котеджі, де замість половини стін - вікна. Відкритість, прозорість, транспарентність, дружність.

Що, коли на цю світлу і комфортну картину падає тінь війни? Що із будівель і зі способу життя у ваших містах вціліє після обстрілу "Градами" чи касетними снарядами? Як ховатися за скляною стіною, якщо до неї підійдуть озброєні російські солдати? І поміж них буде, зокрема, той, кому нещодавно дзвонила дружина та закликала сміливо ґвалтувати жінок у цих далеких ворожих краях. 

Якщо вам пощастило, і ваше місто, село чи вашу країну не зачепила війна, озирніться на будівлі та подумайте про них, про світ, який бодай намагається здаватися затишним. Подумайте, чи не надто він беззахисний. І найскладніше: як зберегти його людяність (так, далеку від ідеалу, часто вдавану, але хоча б таку), але змогти його оборонити? Як бути сильнішими, не перетворившись при цьому на безжальних варварів?

"Авторська колонка" висловлює особисту думку автора. Вона може не збігатися з думкою української редакції і Deutsche Welle в цілому.

Харків, Маріуполь, Київ: до і після війни (05.04.2022)