Олександр Ірванець: Білорусь. Україна. Порівняння недоречні | Deutsche Welle - Авторська колонка | DW | 13.08.2020
  1. Inhalt
  2. Navigation
  3. Weitere Inhalte
  4. Metanavigation
  5. Suche
  6. Choose from 30 Languages
Реклама

Авторська колонка

Олександр Ірванець: Білорусь. Україна. Порівняння недоречні

"А якщо білорусам все ж вдасться відшукати іншу, більш безкровну путь до перемоги?" - Олександр Ірванець, спеціально для DW.

Олександр Ірванець

Олександр Ірванець

Omne simile claudet - "всяке порівняння кульгає", казали давні римляни. У випадку з Білоруссю також. В Україні, де існує нав'язаний пропагандою (переважно російською) міф про Республіку Білорусь як про майже ідеальну державу з гарними дорогами, чистими вулицями і щасливими пенсіонерами, де Олександр Лукашенко при опитуваннях виявляється популярнішим за українського президента (навмисне не називаю прізвища, годиться будь-яке з шести), останнім часом все ж загострилася увага до подій в цій країні, бо вони гучні й неординарні: керівник країни, провівши вибори, оголосив про свою перемогу, але виборці у своїй переважній масі не погодилися з цим його твердженням. Виборці бачать, скільки їх є, і знають, за кого вони голосували. Тож люди вийшли на протест.

В Україні сьогодні Білорусь багато обговорюють і політики, і політологи, і пересічні політично активні громадяни. Порівнянь також більше ніж достатньо - і з Революцією Гідності, і з Помаранчевою, і навіть з акцією "Україна без Кучми". Останню згадують, коли говорять про відсутність єдиного лідера і розмитість вимог протестуючих.

Але насправді сьогоднішній білоруський опір з України виглядає все ж відмінним від українських повстань. Координація протестантів здійснюється через інтернет-мережі (хоча диктаторський режим і утруднює завдання опозиціонерам, відключаючи і блокуючи місцеві сайти та інші ресурси.) Барикади подекуди з'являються на вулицях Мінська, проте тактика у протистоянні з силовиками інакша: люди висловлюють свій протест, уникаючи фізичного контакту. Простіше кажучи - розходяться чи розбігаються, мінімізуючи зіткнення. Й це зрозуміло: працівники органів охорони правопорядку, вочевидь, отримали дозвіл на будь-які засоби насильства, перелік загиблих і скалічених щодня поповнюється новими іменами.

Читайте також: Після виборів у Білорусі немає інтернету. На допомогу прийшов Psiphon

Тим часом у Києві, де Білоруський інформаційний центр (це громадська організація на добровільних засадах) кілька разів на тиждень проводить під Головпоштою акцію "Напиши листа білоруському політв'язневі", довелося спостерігати ситуацію, коли старша пані, звернувши увагу на антилукашенківські гасла, які супроводжували акцію, почала активно полемізувати із активістами. За її словами, Лукашенко - це найпрекрасніший керівник держави коли не у світі, то в Європі вже напевно, і що вона сама, ця старша пані, лише мріяла б, аби Україну очолив Олександр Лукашенко. Пізніше подібну думку повторив і журналіст Дмитро Г. Під часі інтерв'ю з білоруським лідером журналіст Дмитро Г. висловив жаль з того приводу, що у критичну для Української держави годину біля її керма був не АГЛ, як його скорочено часом називають білоруські публіцисти.

Нав'язливі наративи щодо Лукашенка вкидаються в суспільну свідомість і надалі. Сьогодні колишній директор радгоспу вже не тільки творець економічного дива з гарними дорогами й чистими вулицями, а ще й захисник державності! Мовляв, без нього Білорусь поглине анархія. Або Росія. Насправді ж у ці дні Лукашенко дійсно до останнього змагається за державу - за свою державу, виплекану ним упродовж 26-ти років, і збудовану виключно під себе. Із червоно-зеленим стягом, підкоригованим радянським, БРСР-івським, і таким самим гербом, із нейтральним текстом державного гімну - "Мы беларусы - мірныя людзі", з безкінечними заграваннями то в бік Москви, то в бік Європи.

Акція у Києві Напиши листа білоруському політв'язневі

Акція у Києві "Напиши листа білоруському політв'язневі"

Читайте також: Протести в Білорусі: економічний бік кризи

Тоді як усі мітинги та інші протестні акції відбуваються під національними біло-червоно-білими прапорами. Таким чином червоно-зеленому лукашенківському державному утворенню протиставляється не тільки БНР сторічної давності, але й Білорусь 1991-1994 років - тих кількох років, коли під керівництвом Станіслава Шушкевіча держава зробила перші кроки по шляху відновлення демократії, а також ступила на шлях національного відродження. Тоді офіційним прапором Білоруської держави був біло-червоно-білий, а гербом - "Пагоня" з вершником-лицарем.  Ці символи Лукашенко ліквідував наприкінці першого року свого правління, замінивши переробленими радянськими. І сьогодні неначе ота "долукашенківська", демократична Білорусь показує свою міць багатотисячними мітингами, ланцюгами солдарності та іншими акціями, серед яких є і масові, і "крапкові".

Конкретного "Майдану" в Білорусі сьогодні нема - бо Майдан там розлитий у повітрі, в самій суспільній атмосфері.

В українських ЗМІ білоруська тема не оминається - і телебачення, і преса, й інтернет-ресурси приділяють подіям в сусідній державі увагу дедалі більшу, пропорційно з наростанням суспільного протистояння в РБ. Діє вже згаданий Білоруський інформаційний центр, у Верховній Раді навіть створено міжфракційне об'єднання "За демократичну Білорусь", яке очолює Олексій Гончаренко, політик молодий і енергійний.

А черговим свідченням того, що білоруське суспільство шукає свій власний шлях, свій вихід з кризи, є наприклад свіжа заява Нобелівської лауреатки, письменниці Свєтлани Алексієвіч. "Ніхто не хоче Майдану, ніхто не хоче крові", - сказала вона у своєму виступі з закликом до Лукашенка відійти від справ.

Такі твердження найвідомішої у світі білоруської письменниці викликають певний подив. А якщо Майдан все ж таки відбудеться? Чи білорусам все ж вдасться відшукати іншу, більш безкровну путь до перемоги? На ці питання ми всі отримаємо відповіді вже незабаром.

"Авторська колонка" висловлює особисту думку автора. Вона може не збігатися з думкою української редакції і Deutsche Welle в цілому.

Реклама