Львівський погром 1941 року: підігріта ненависть | Політичні новини з України: аналітика, прогнози, коментарі | DW | 02.07.2021
  1. Inhalt
  2. Navigation
  3. Weitere Inhalte
  4. Metanavigation
  5. Suche
  6. Choose from 30 Languages
Реклама

Україна

Львівський погром 1941 року: підігріта ненависть

Перші дні після нападу Німеччини на СРСР 80 років тому ознаменувалися для Львова вибухом антиєврейського насильства. Місто поринуло у ненависть, посіяну протистоянням ідеологій і розпалену злочинами радянської влади.

Вхід додаткових німецьких підрозділів до Львова, 2 липня 1941 року

Вхід додаткових німецьких підрозділів до Львова, 2 липня 1941 року

Починаючи з 24 червня 1941 року, перед відступом радянських військ зі Львова, органами НКВС СРСР були проведені масові страти політичних в'язнів. Пострілами у потилицю розстрілювали, зокрема, ув'язнених членів Організації українських націоналістів (ОУН) та священників. За оцінками дослідників, за лічені дні було вбито від двох тисяч до 3,5 тисячі в'язнів. 

Роль "Української народної міліції" 

30 червня 1941-го Львів зайняли підрозділи Вермахту та батальйон "Нахтігаль", що складався переважно з бійців Організації українських націоналістів Степана Бандери (ОУН-Б).  

Після "червоного терору", який розпочався 1939 року після переходу Львова під контроль радянської влади, німців та підпорядковані їм українські підрозділи чимало городян, перш за все українці, зустрічали з ейфорією. Представники ОУН-Б негайно розпочали формування з числа українців "Української народної міліції" в усіх населенних пунктах, в які вони входили разом з німецьким військом.  Агітація наголошувала на тому, що міліціянти "служитимуть справі української національної революції", але практичними завданнями називалися підтримання порядку на вулицях і допомога німецькому війську.

Підпорядковуватися міліція мала начальникам міст і районів, призначеним з числа активістів ОУН-Б. А серед обов'язків начальників громад було, крім забезпечення населення продовольством і опису державного майна, зокрема і "перевести реєстрацію і відмежування жидів від арійського населення та вживати їх до фізичної праці". Це випливає, зокрема, з агітаційної листівки, що поширювалася у щойно зайнятих німцями населених пунктах від імені "Уповноваженого Організації українських націоналістів". На цей документ, який зберігається у фондах Львівської національної бібліотеки імені Стефаника, першим у своїй науковій праці звернув увагу канадський історик Марко Каринник. Звернення "Українці! Селяни! Робітники!" відтоді є одним з ключових свідчень, на яке посилаються історики, коли йдеться про роль, яку ОУН-Б відводила "Українській народній міліції".  

Утім, німців не влаштовувало, щоби командування міліцією здійснювали "ОУНівці". Зокрема, у Львові вже 2 липня 1941 року, щойно прибувши до міста, чільні представники CC оголосили про підпорядкування української міліції саме цій німецькій структурі, зазначив у своїй книзі "Німецьке панування, український націоналізм, антиєврейське насильство" німецький історик Кай Штруве.  

"Покарання" євреїв роботою у тюрмах 

30 червня, констатує Кай Штруве, німецька військова комендатура розпорядилася дістати з підвалів і скласти на подвір'ях тюрем тіла замордованих катами НКВС, аби всі зацікавлені городяни на власні очі побачили наслідки цього злочину радянської влади, а родичі жертв могли ідентифікувати загиблих. Посилаючись на численні свідчення очевидців, а також архівні фото- і відеоматеріали, німецький історик констатує, що того ж дня щойно сформовані у Львові підрозділи української міліції почали силою зганяти на виконання цих робіт до тюрем євреїв міста. Євреям довелося без будь-якого захисту розбирати гори трупів у підвалах, в яких, за свідченнями очевидців, неможливо було знаходитись без протигазу через трупний сморід. У тіл з жахливо понівеченими від пострілів у потилицю обличчями відривалися кінцівки, з них текли трупні рідини і злазила шкіра.  

Штруве констатує, що такий розподіл відповідальності був типовим на територіях, які брали під контроль німецькі війська: на примусову працю силою мобілізували саме євреїв і робила це саме місцева допоміжна поліція або "народна міліція", сформована з місцевих колаборантів. Хоча документального підтвердження в архівах не знайти - накази, як правило, давалися усно. "Те, що Вермахт, як правило, залучав до примусових робіт євреїв, а не представників інших національностей, вже у перші дні війни було своєрідною формою покарання. Значна частина християнського населення бачила у євреях опору радянського режиму, колаборантів і вигодонабувачів", - констатує Штруве, професор університету Галле-Віттенберга. Його книга вважається серед дослідників найґрунтовнішою серед сучасних досліджень науковою працею про Голокост на Галичині. 

Як євреїв зробили "більшовистськими катами" 

Те, що українська міліція конвоювала вулицями міста євреїв до радянських катівень, лише підкреслювало в очах городян відчуття, буцімто саме євреї винні у радянських звірствах у Львові. Минули десятиліття, перш ніж історики розвінчали цей міф, проаналізувавши архіви.

Львівяни шукають рідних серед вбитих радянською владою в одній з тюрем міста

Львівяни шукають рідних серед вбитих радянською владою в одній з тюрем міста, 30 червня 1941 року

"Говорити, що євреї переважали серед службовців НКВС у Львові - абсолютна неправда. Керівну ланку становили люди, які прибули зі Східної України або з Росії. Простими наглядачами здебільшого були місцеві", - констатував у розмові з DW львівський історик Андрій Усач. Зі списками командувачів і наглядачів львівських тюрем станом на весну 1941 року завдяки роботі місцевих істориків можна ознайомитись на інтернет-сайті журналу "Локальна історія". Списки містять передовсім російські і українські прізвища і лише поодинокі єврейські. Зокрема, у в'язниці номер 1, сумнозвісній "тюрмі на Лонцького", євреями, судячи з прізвищ, були лише бухгалтер і головний діловод. 

Попри всі факти, євреїв легко було зробити винними у всіх радянських злочинах. "Загалом на теренах, які були окуповані Радянським Союзом внаслідок пакту Гітлера-Сталіна (відомого у пострадянських країнах як "Пакт Молотова-Ріббентропа" - Ред.) у 1939-1940 роках, існував неабиякий антисемітизм. Він був і раніше, але за роки радянської окупації він посилювався. Причиною було стереотипне, спрощене ототожнення євреїв і радянської, "більшовистської" влади", - зазначив Кай Штруве у розмові з DW. 

"Ритуальні вбивства" методами Геббельса 

Штруве, проаналізувавши численні свідчення у німецьких і українських архівах, констатував у своїй книзі, що антиєврейська ненависть була додатково підігріта чутками про те, що євреї на службі у НКВС буцімто вчиняли у в'язницях ритуальні вбивства. Чимало людей у своїх спогадах про ті дні розповідали про розіп'ятих у катівнях жінок, дітей або священників. Особливого поширення набула історія про священника з розпоротим животом, в який буцімто була покладена ненароджена дитина вбитої жінки, що лежала поряд. Історія, як правило, констатує Штруве, переповідалася зі слів неназваних свідків. Натомість у рапортах німецьких вояків, які бачили вбитих у в'язницях на власні очі і ретельно документували злочини "більшовиків", хоч і йдеться про сліди катувань і в деяких випадках навіть про відрізані у вбитих геніталії, про жодні розп'яття однак не згадується. 

Не було також, зазначає історик, і фото- або відеосвідчень таких ритуальних вбивств. Хоча нацистська пропаганда дуже активно використовувала фото звірств радянської влади у своїх цілях. При цьому про розіп'ятих жертв говорив навіть особисто головний пропагандист Рейху Йозеф Геббельс. Штруве наводить у своїй книзі цитату зі статті Геббельса у журналі "Рейх" від 6 липня 1941 року. Нацистський міністр пропаганди так виправдовує відсутність фотодоказів тим, що "з огляду на вигадані і практиковані там методи вбивства можна вважати це благом, якщо говорити про озвірілих солдатюг, які розпороли вагітній українці живіт і прибили ембріон до стіни". 

Погром: насильство з боку міліції і агресивної юрби 

Розпалена ненависть вилилася у масове насильство проти євреїв на вулицях Львова вже у перший же день німецької окупації. Пік антиєврейського погрому припав на 1 липня. "Прості городяни били євреїв зі словами "юде, юде!". Звідусіль лунали крики. Серед тих, хто бив людей, було дуже багато молодих українців, навіть діти. Вони рвали волосся у жінок, у чоловіків виривали волосся з борід. Людей охопило щось несамовите. Тоді я не розуміла, що це. Сьогодні я розумію, що це таке - ненависть", - пригадувала ті дні у розмові з Deutsche Welle Аніна Гешелес, яка бачила той погром, будучи 10-річною дівчинкою, а згодом однією з дуже небагатьох євреїв Львова пережила війну, пройшовши крізь Янівський концтабір. 

Єврейки під час цькування і побиття юрбою на вулицях Львова

Єврейки під час цькування і побиття юрбою на вулицях Львова

Крім побиття і пограбування агресивною юрбою городян численні спогади євреїв, які цитують історики, містять і свідчення публічних принижень. Приміром, деякі групи євреїв, які поверталися з примусової праці у тюрмах, міліціянти примушували повзти бруківкою на колінах. У численних випадках євреї пізніше свідчили, що були побиті палками представниками української міліції, щойно ті побачили паспорт, де було вказано національність "єврей". "Це були дні святкування звільнення від радянської влади та проголошення української держави. Побиття, цькування і приниження євреїв були частиною цього свята. Це були ритуали, які демонстрували зміну панівного ладу і були частиною святкування цього", - підсумовує у своїй книзі Кай Штруве настрої тих днів у Львові. 

Попри масові побиття і знущання, випадки вбивств євреїв на вулицях Львова у перші дні окупації дослідники називають поодинокими. Утім, поки на вулицях тривав погром за потурання української міліції, на території в'язниць, де працювали євреї, німецькі підрозділи вже почали розстріли. Найбільших масштабів вони набули 5 липня, коли у різних частинах міста було розстріляно, за підрахунками Кая Штруве, близько двох тисяч євреїв. 

Блискавичне усунення "неарійців" 

Поки євреїв на вулицях били і грабували, у різних сферах життя відбувалися блискавичні "реорганізації" - євреїв усували з будь-яких управлінських посад. Одне з промовистих свідчень того, як це відбувалося, є спогади Костя Паньківского, члена проголошеного активістами ОУН-Б 30 червня, але так і не визнаного німцями українського уряду на чолі з Ярославом Стецьком.  

Зокрема, Паньківский пригадує, як відбулося усунення євреїв з керівних посад у міських аптеках: "Ми перевели впродовж дня аж до пізнього вечора реорганізацію мережі, назначили нових керівників, "арійців", де можливо - українців, де їх не було - поляків, дали доручення передати новим керівникам справи та закінчити розпочату ще за совєцьких часів обов'язкову піврічну інветаризацію", - розповідав Паньківський у своїй книзі "Від держави до Комітету", що вийшла після війни у США. 

Забутий Голокост? 

Андрій Усач - один з молодих львівських істориків, які не лише досліджують тему Голокосту на Галичині і, зокрема, у Львові, але й регулярно виступає з лекціями і організовує виставки або інтерактивні довідники, такі як "Місто (не) пам'яті". На його думку, тема львівського погрому довго замовчувалася і досі є доволі непопулярною у публічному дискурсі. Зокрема тому, що свідками та пасивними чи активними співучасниками було ціле місто, отже подекуди і батьки або діди і бабусі тих, хто сьогодні живе у Львові. Однак говорити про ті події потрібно, переконаний Усач. Він критикує, що у колишній тюрмі "на Лонцького" у Львові, яка нині є музеєм, є лише свідчення злочинів НКВС і немає жодної згадки про долю євреїв, над якими тут знущалися і яких вбивали нацисти.  

"Таке насильство може повторитися будь-коли, його жертвами може стати будь-яка група. Насильство у публічному просторі проти якоїсь маргіналізованої групи - це явище універсальне. Нас оточує мова ненависті. Якщо дати цьому волю, ми можемо у будь-який момент стикнутися з насильством на наших вулицях", - застерігає історик. За його словами, розмова про події Голокосту у Львові змушує людей мислити критично. "Це дозволяє свідомо реагувати і не стояти мовчки, коли б'ють сусідів", - підсумовує Андрій Усач. 

Дивитись відео 01:53

Якби єврейська дівчинка в 1944-му мала Instragram (06.05.2019)

DW.COM

Посилання в інтернеті

Аудіо й відео до теми