Лариса Денисенко: Крим. Героїні за замовчуванням | Deutsche Welle - Авторська колонка | DW | 10.02.2022

Познайомтесь з новою DW

Скористайтесь ексклюзивною можливістю ознайомитися з бета-версією нової DW. Своєю думкою Ви можете нам допомогти зробити нову DW ще кращою.

  1. Inhalt
  2. Navigation
  3. Weitere Inhalte
  4. Metanavigation
  5. Suche
  6. Choose from 30 Languages
Реклама

Авторська колонка

Лариса Денисенко: Крим. Героїні за замовчуванням

"Вони спостерігають за тим, як діти бавляться у судові засідання, і продовжують вірити у справедливість. Вони терпляче відповідають щодня на питання, коли тато повернеться додому", - Лариса Денисенко, спеціально для DW.

Лариса Денисенко

Лариса Денисенко

Перейшов до завершальної стадії так званий "судовий розгляд" справи "другої Сімферопольської групи" Хізб ут-Тахрір у Південному окружному військовому суді у Ростові-на-Дону. "Першу групу" кримськотатарських активістів РФ уже ув'язнила: четверо кримських татар отримали від 12 до 17 років у російській колонії суворого режиму.

У нинішній же справі про "організацію та участь в діяльності терористичної організації" уже озвучені виступи під час дебатів, а обвинувачені готуються до останнього слова. І якими у ній будуть вироки, можна ствердно сказати наперед.

Читайте також: "Меморіал" визнав 11 кримських татар політв'язнями

Про те, що відбувається у цих судових засіданнях, ми знаємо завдяки незламності та наполегливості героїв. А про те, що вони незламні та наполегливі, відомо, передовсім, завдяки дружинам цих людей. Жінки фіксують кожне слово своїх нахабно висмикнутих із життя і несправедливо ув'язнених чоловіків. А потім поширюють, публікують, говорять... Ми обізнані завдяки тому, що жінки забезпечують свободу слова і поглядів своїх рідних бранців, а також забезпечують нам доступ до цієї важливої інформації.

Саме завдяки зусиллям цих жінок ми і знаємо правду.

І саме вони - дружини ув'язнених героїв - часто залишаються за кадром, за рядками і зазвичай не потрапляють на перші шпальта суспільного інтересу. Це ті героїні, які й не усвідомлюють цього, не думають про себе з цієї перспективи, і про яких меншою мірою щось знає соціум.

І культура, і мистецтво оспівують жінок, котрі чекають на своїх чоловіків, але чи думаємо ми про те, що міститься в цьому очікуванні, котре маркується як пасивний процес бездії?

Дружини героїв - скромні люди, які звикли жити в рамках традиційної культури і віри, коли ти за ідеальним чоловіком і можеш спокійно займатися дітьми, вести господарство, підтримувати і планувати майбутнє разом.

Піклування - таке звичне і водночас важке завдання майже для усіх жінок. Вони і зараз піклуються про те, щоб не забували про їхніх чоловіків, і це дійсно важливо, бо всі ми тяжіємо до забуття, особливо, коли йдеться про важкі події, на котрі ми або не можемо вплинути, або не знаємо, як саме.

Але окрім того, що вони є голосами своїх чоловіків, вони опинилися в ситуації, коли їхня активність, видимість, навчання, робота, публічність вийшли у площину усвідомленої необхідності.

Читайте також: Коментар: Кримські татари - як більмо на оці путінської влади

Жіноча активність - ось ця перша роль стала правилом виживання родин, правилом життя. Бо саме жінки тримають на своїх плечах дім, матеріальну і моральну підтримку всіх дорослих і дітей.

Саме вони пояснюють дітям, чому їхні татусі за ґратами, і це непросте завдання, бо діти виховані в розумінні того, що за ґратами сидять злочинці. А хіба ця історія про їхніх батьків? І як тут не подякувати казці про Чіполліно, яка дозволяє матерям віднайти влучніші слова?

Саме вони спостерігають за тим, як діти бавляться у судові засідання, і продовжують вірити у справедливість, саме вони терпляче відповідають на щоденні питання, коли тато повернеться додому, і вигадують події, ігри, щоб одночасно відволікати, навчати і підсилювати дітей.

Саме вони є цим містком між заґратованими і тими, хто чекає на повернення своїх рідних. Саме вони є підтримкою і тлумачками того, що відбувається, і для старших родичів.

Саме вони не лише важко працюють і використовують всі можливості своєї освіти і кваліфікації, але і цікавляться різними навчальними курсами для себе, щоб стати більш впевненими, потужними фахівчинями, знання яких належним чином оцінюються і є затребуваними.

Читайте також: Кримськотатарська журналістка Ліля Буджурова: Нам не заборонять плакати

Це дуже непросто, коли після десятирічної перерви в роботі ти повертаєш себе в професію, оновлюєш свою освіту і знаходиш нову роботу для себе. Бо саме ти маєш тягнути на собі всі ці складні життя. Бо дитинство не повернеш і хочеться, щоб воно було щасливим. Бо ці дні безкінечного хвилювання і розпачу не мають перетворювати тебе на меморіальну дошку. Бо треба дихати і сміятися, особливо тоді, коли хочеться, щоб тебе ніхто не рухав.

Час не зупиняється і не дає зупинятися нам. І більше за все хочеться вірити, що це зле чаклунство незабаром завершиться, і татусі повернуться додому до свого гідного життя і родинної відповідальності.

Але водночас дуже хочеться, щоб героїні стан усвідомленої необхідності змінили на стан усвідомлених можливостей, і щоб ніхто не забував про те, який внесок ними був зроблений, і цінували це.

"Авторська колонка" висловлює особисту думку автора. Вона може не збігатися з думкою української редакції і Deutsche Welle в цілому.

 

Дивитись відео 03:11

Анексований Крим очима німецького фотографа (19.08.2021)

DW.COM