Коментар: Остання битва Путіна? | Політичні новини з Європи: аналітика, прогнози, коментарі | DW | 03.01.2022

Познайомтесь з новою DW

Скористайтесь ексклюзивною можливістю ознайомитися з бета-версією нової DW. Своєю думкою Ви можете нам допомогти зробити нову DW ще кращою.

  1. Inhalt
  2. Navigation
  3. Weitere Inhalte
  4. Metanavigation
  5. Suche
  6. Choose from 30 Languages
Реклама

Європа

Коментар: Остання битва Путіна?

Володимир Путін зацікавлений не у компромісі із Заходом, а в капітуляції останнього. Кремль відкрито попереджає про це, і до цього попередження варто поставитися серйозно, пише Костянтин Еггерт.

Зустріч Джо Байдена і Володимира Путіна запланована на 10 січня

Зустріч Джо Байдена і Володимира Путіна запланована на 10 січня

Одна з найвідоміших історій про Володимира Путіна - розповідь про щура, якого він спробував переслідувати. "У під'їзді жили щури. І ми з друзями весь час ганяли їх палицями. Один раз я побачив величезного щура і почав переслідування, поки не загнав його в кут. Бігти йому було нікуди. Тоді він розвернувся і кинувся на мене. Це було несподівано і дуже страшно. Тепер уже щур гнався за мною. Він перестрибував через сходи, зіскакував у прольоти. Щоправда, я все одно був швидшим і зачинив двері перед його носом", - згадував російський президент свої дитячі роки в книзі "Від першої особи. Розмови з Володимиром Путіним".

Кількома роками пізніше в інтерв'ю для фільму "Путін" він же розповів: "Просто йшов сходами, спускався, побачив щура, почав його ганяти. Загнав його в якийсь кут. А він розвернувся і побіг за мною. І не просто побіг, він ще й зі сходів на сходи, з прольоту на проліт. Намагався стрибнути мені на голову. Це всі повинні мати на увазі. Краще ніколи нікого не заганяти в кут". 

Сьогодні метафора про щура важлива, як ніколи.

Жодних компромісів

Безпосередньо перед телефонною розмовою російського президента з Джо Байденом і одразу після неї Кремль вибухнув серією розлогих коментарів. Міністр закордонних справ РФ Сергій Лавров, радник Путіна з міжнародних питань Юрій Ушаков і посол Росії в США Анатолій Антонов - усі говорили про одне: Москва не вестиме багаторічні переговори зі США в стилі холодної війни і не відмовиться від вимог до Заходу дати їй юридично оформлені такі собі "гарантії безпеки". Під ними Росія має на увазі відмову приймати до НАТО країни, що колись входили до складу СРСР (насамперед Україну та Грузію), а також обіцянку знизити військову активність альянсу в Центральній Європі та державах Балтії. Крім того, Росія хоче, щоб США не розміщували в Європі ракети малої та середньої дальності. 

Тим самим Володимир Путін дає зрозуміти: він готовий відвести російські збройні сили від кордону з Україною, але лише після того, як НАТО відмовиться від обіцянки рано чи пізно прийняти до своїх лав Україну та Грузію, зробленої на саміті Північноатлантичного альянсу в Бухаресті у 2008 році.

Після більш ніж 20 років на міжнародній арені Путін дуже добре знає: це нездійсненні вимоги. Скасування запрошення, висловленого у Бухаресті, та обмеження військової активності НАТО на його території співставні з наданням Москві права вето на натовські рішення. Це по суті означатиме кінець альянсу.

Російський журналіст, Костянтин Еггерт, автор щотижневої колонки на DW

Костянтин Еггерт

Президент Байден уже сказав, що Україні перш, ніж думати про членство, треба вирішити проблему корупції. Він також підтвердив, що США не розміщуватимуть наступальні озброєння на території України. Крім того, теоретично можна дещо обмежити військову співпрацю США з Києвом, хоча це може розлютити Конгрес. Тобто фактично Вашингтон пішов на більшість можливих поступок Москві ще до початку російсько-американських переговорів у Женеві, запланованих на 10 січня. Але Кремль наполягає на вимогах, які, як він знає, не буде виконано. Чому?

Путін ловить момент

У Кремлі вважають, що політична воля Заходу, особливо Європейського Союзу, послаблена пандемією ковіду, інтересами великого бізнесу, який не хоче загострення з Росією та Китаєм, а також відсутністю далекоглядних політичних лідерів.

Більше того, Джо Байден зробив помилку, запросивши Путіна зустрітися навесні під час першої масованої концентрації російських збройних сил біля кордону з Україною. Путін розцінив це як ознаку слабкості та готовності "торгувати" Україною в обмін на невтручання Росії у протистояння Вашингтона з Китаєм. Російський лідер також розлючений рішенням президента України Володимира Зеленського заарештувати та судити за державну зраду проросійського політика №1 в Україні, близького друга та кума Путіна - Віктора Медведчука.

Крім того, він нарешті дійшов логічного висновку: жоден український президент ніколи не виконає Мінських домовленостей 2015 року. У Києві вважають ці угоди підписаними під дулом пістолета, принизливими і такими, що підривають державний суверенітет.

Натомість у Кремлі з тривогою спостерігають за модернізацією збройних сил України та за зростанням її співпраці з НАТО. Українські війська використовують бойові дрони "Байрактар" турецького виробництва, а військовий флот реалізує масштабну програму модернізації за активної участі Великобританії. Плюс Україна регулярно бере участь у спільних навчаннях із країнами альянсу. Кораблі країн НАТО ходять до берегів Криму, а літаки-розвідники США літають біля самих рубежів самопроголошених "республік" Донбасу. Все це, з погляду Москви, здатне в найближчому майбутньому привести Київ до рішення відвоювати контрольовані Кремлем райони на сході. Зрештою це буде не перший такий випадок: у 2020 році Азербайджан несподівано досяг успіху в подібному починанні в Нагірному Карабаху, після багатьох років переозброєння та модернізації армії та за підтримки Туреччини - члена НАТО.

Російське керівництво вважає, що момент, коли можна і потрібно виставити жорсткі вимоги Заходу, настав і його не можна втратити. Німеччину очолюють соціал-демократи, які традиційно симпатизують Москві та активно відстоюють запуск газопроводу "Північний потік-2". У Франції триває скандальна президентська кампанія, в якій, як мінімум, один провідний претендент обіцяє вивести країну зі складу НАТО і скасувати антикремлівські санкції. На чолі США стоїть не дуже здоровий 80-річний президент. Його зовнішньополітична команда досі була розколота на реалістів, які вимагають передати "українське досьє" ЄС та сконцентруватися на боротьбі з Пекіном, та інтернаціоналістів, які вимагають не залишати Кремлю значний простір для дій. Сама Україна послаблена постійними чварами та серйозно підірвана запізнілим реагуванням на пандемію.

Не забути генералів!

Є ще одне, внутрішньополітичне, міркування. Верховний головнокомандувач Путін не може дозволити собі лише заради телефонних розмов із президентом США двічі на рік ганяти до українського кордону та назад майже 200 тисяч військовослужбовців та тисячі одиниць техніки. Такі дії створюють враження нерішучості та слабкості, насамперед серед військових. А цього Путін завжди прагне уникати. Адже для нього першорядне значення має збереження незаперечного авторитету в елітах. Це - один із основних інструментів забезпечення стабільності режиму. Генерали - одне з найважливіших угруповань у російській верхівці, яке має завжди відчувати, що його сприймають всерйоз.

Путін свідомо висуває Заходу майже нездійсненні умови. Схоже, він боїться втратити сприятливі - на його думку - умови. А тому розглядає протистояння як стратегічну неминучість, а майбутній успіх - як свою історичну спадщину. Тож забудьте про саміти Хрущова з Кеннеді та Брежнєва з Ніксоном. Нинішнє керівництво РФ бачить себе набагато рішучішим та вільнішим у виборі засобів, ніж пізні Совіти.

 

Автор: Костянтин Еггерт - російський журналіст, автор щотижневої колонки на DW та інтерв'ю-проекту DW "ВТРЕНДde". 

Коментар висловлює особисту думку автора. Вона може не співпадати з думкою української редакції та Deutsche Welle загалом.

Україна без НАТО: як ультиматум Путіна сприйняли на Заході? (22.12.2021)

DW.COM