Frankfurter Allgemeine: Чому немає газової кризи в Україні

«У Центральній Європі холодно, але ніхто не змушений мерзнути через те, що бракує газу. Така ж ситуація і в Південно-Східній Європі, де 12 місяців тому були зачинені школи, а підприємства зупинили виробництво, бо був перекритий потік російського газу через Україну. 80 відсотків російських поставок в західному напрямку ідуть через Україну.

Відтоді багато що сталося, як у політиці, так і на ринках. Природного газу сьогодні вдосталь. Але це не привід для безтурботності. Небезпеки, які в минулі роки неодноразово спричиняли кризи поставок чи викликали відповідні побоювання, не зникли. Газ залишається стратегічним ресурсом. Європі він потрібен дедалі більше, у Росії його вдосталь. Той, хто контролює родовища та магістралі, має великий потенціал для шантажу. Уже саме усвідомлення цього може допомогти у досягненні політичних цілей.

Росія пішла назустріч Україні

Сьогодні Європа отримує чверть свого газу з Росії. В майбутньому його буде більше, бо обсяги видобування в європейських країнах зменшуються. З російського боку теж існує залежність – 80 відсотків експорту іде в Західну Європу, для цього «Газпром» інвестував мільярди в дорогі трубопроводи. Так продавець і покупець взаємозалежні. Хоча на горизонті з’явився Китай як покупець газу, минуть роки, поки буде збудовано інфраструктуру.

Політики минулого року чимало зробили для того, щоб мінімізувати ризик нових криз із поставками. Довготривала суперечка між Росією та Україною була якщо і не припинена, то за дієвої допомоги ЄС – пом’якшена. Сумнівних посередників прибрали; український уряд, озброєний фінансовою допомогою Міжнародного валютного фонду, переважно вчасно оплачує на початку місяця газові рахунки, і не дає таким чином «Газпрому» приводу для погроз. Навпаки, Росія суттєво іде назустріч своєму сусіду. Газ, якого Україна не потребує, але теоретично мала б купувати за контрактом, вона не повинна ані брати, ані сплачувати.

Москва зважає на вибори в Києві

Німецькі концерни були б раді, якби вони могли зменшити записані в контрактах із «Газпромом» обсяги газу і пристосувати їх до зменшеного попиту. Вигідні довгострокові контракти в цьому плані виявилися недоліком. Газовий бізнес працює за принципом: Take or pay («бери або плати»). Тобто платити треба навіть тоді, коли не береш газу.

Для України «Газпром» призупинив дію власного правила. Для цього є чимало причин, не в останню чергу – президентські вибори. Москва не бажає через нову газову кризу сприяти приходу до влади критично налаштованого до Росії керівництва України. Тому цієї зими обійшлося без кризи. Але ніхто не знає, чи вона не повториться.

Україна може втратити завантаження ГТС

Адже принципові інтереси не змінилися. Росія хоче дорого продавати свій головний товар, що приносить валюту. Транзитні країни, такі як Україна, бажають і надалі заробляти на транзиті та торгівлі. Країни-споживачі на Заході бажають безпечних і безперебійних поставок, а також стабільної політичної ситуації.

Так виникає цікава ситуація: «Газпром» будує цього року разом з німецькими концернами Eon та BASF газопровід дном Балтійського моря. Оскільки це підвищує безпеку поставок, уряд ФРН надає державні гарантіє на 2,7 мільярда євро, тобто третину вартості проекту. В результаті це може призвести до того, що українська труба вже скоро може втратити частину свого завантаження. Тому знизяться і доходи від транзиту, які зараз оцінюють у два мільярди доларів щороку. Україна залежатиме від подальшої (західної) допомоги.

Уже сьогодні вона не в змозі профінансувати модернізацію газотранспортної системи – за деякими оцінками ідеться про понад 5 мільярдів доларів. «Газпром» лише чекає, щоб посилити своє монопольне становище як постачальник газу в напрямку Заходу.

Маленька криза потрібна

Це не в інтересах України, і також не в інтересах ЄС. Монополії в економічному житті – це завжди погано, кінець кінцем і для самого монополіста. Тому ЄС варто більше робити, для підтримки конкуренції, щоб залежність від російських поставок газу не збільшувалася безмежно. Для цього потрібна розбудова європейської мережі трубопроводів. Це допомогло б зменшити наслідки кризи, яка була на початку 2009 року.

Важливо знайти виробників та постачальників газу, які не залежать від Росії. Вони є в Північній Африці, навколо Каспійського моря, в Іраку. Але щоб співпрацювати з ними на довгу перспективу, європейці мають краще координувати свою політику, бути активнішими. Хто бачить, як російський прем’єр-міністр Володимир Путін вирушає в Туреччину, Італію та Францію в ролі керівника нових мереж, той усвідомлює, що проект шести країн «Набукко» не матиме шансів без більшої політичної підтримки. Можливо, невеличка криза була б зовсім непоганою», - вважає FAZ.

Автор: Андреас Мім, FAZ

Переклад: Роман Гончаренко / Євген Тейзе