"Cпік інглиш?": мовні бар"єри українських поранених

Українських пацієнтів, що лікуються в американському військовому шпиталі в Німеччині, побільшало. З Іраку привезли ще трьох поранених під час нападу у вівторок на український патруль у місті Ес-Сувейрі. Самі українські військові кажуть, що задоволені умовами лікування, але скаржаться на проблеми у спілкуванні з англомовним персоналом.

Полковник Олександр Медведь з Києва лежить в американському військовому шпиталі в місті Ландштулі, ФРН, уже тиждень. Український офіцер та його водій потрапили в Іраку в аварію і тепер лікуються в Німеччині. В обох - серйозні травми ніг. Полковнику потрібна операція, але в Ландштулі таких не роблять і тепер перед ним три дороги: до Вашингтона, як пропонують американці, до цивільного шпиталю в Німеччині або ж додому, на Україну. Сам він схиляється до німецького варіанту, бо каже, що тут апаратура та лікування на більш високому рівні. "Хоча й до Вашингтона теж можна злітати", - каже український офіцер, який працював у Багдаді в Об"єднаному командуванні коаліційних сил. Розповідаючи про те, як українським воякам живеться в американському шпиталі, Медведь по-військовому лаконічний:

"Ставлення до нас нормальне, стабільне, жодних зауважень немає".

Далі в розмові з"ясовується, що зауваження все ж таки є. Хоча полковник Медведь - єдиний з українських військових в шпиталі, хто більш-менш добре володіє англійською, мовний бар"єр і для нього - головна проблема:

"Не можемо ми розповісти про наші болі, що нам потрібно. Наприклад, я не можу лежати більше, як три-п'ять годин на одному місці. Мені треба якось порухатися. А ноги я сам не можу порухати, тільки з якоюсь допомогою. І треба постійно казати, що я хочу трохи перевернутися на той чи інший бік, а американці не розуміють цього. Тільки у цих мовних непорозуміннях питання, а все інше - нормально. А якщо говорити загалом про рівень підготовки до виконання завдань в Іраку, то я хочу підкреслити, що особовий склад геть не готовий у лінгвістичному плані, не було ніяких курсів. А якщо вони й були, то на дуже низькому рівні. Підкреслюю, що дуже-дуже низький рівень лінгвістичної підготовки".

Який же вихід? Варіантів три, каже Медведь: інтернаціональна мова жестів, ламана англійська або ж допомога когось із американців, хто знає російську. Такі в шпиталі є. Один з них - сержант американської армії Євген Гудман, до речі - виходець з України, колишній одесит. 1997 року він емігрував до Штатів, пішов до армії за контрактом, а зараз працює у військовому шпиталі в Німеччині. Коли накажуть та у вільнй від роботи час Гудман допомагає перекладати пацієнтам з російської чи української:

"Мені телефонують, коли приїжджають пацієнти і просять допомогти заповнити всілякі документи, анкети. Або щоб я просто приходив і спілкувався з ними. Коли чуєш рідну мову, навіть почуваєш себе ліпше. Тут є багато жінок-прибиральниць з Казахстану, які працюють у Німеччині, живуть тут, але не говорять ані німецькою, ані англійською. Українцям складніше було б без мене. Жестами, може, частково й змогли б порозумітися, але складніші питання з медицини, як-от чи є в них алегрія тощо, я перекладав постійно. Набагато простіше з перекладачем. Якщо у мене є вільний час, я з задоволенням перекладу, це не проблема".

Один з новоприбулих українців розповів, що до шпиталю в Німеччині нібито збираються надіслати українського перекаладча. Полковник Олександр Медведь звертає увагу на такий аспект:

"Якщо сюди направляють перекладача, то це ніби так, що вони очікують інших жертв з української сторони. Це, мабуть, з психологічної точки зору не зовсім правильно".

Зрештою, окрім мовних випробувань, українським пораненим, за їхніми ж власними словами, намає на що скаржитися. Фаховий рівень медичного персоналу сумнівів нібито не викликає. У палатах є телевізори й телефони, можна подзвонити додому в Україну. Полковник Медведь:

"Це питання вирішено позитивно. Є можливість і дзвонити, і нам дзвонять."

Зараз у військовому шпиталі в Ланштулі - найбільшій такій установі за межами США - перебувають більше п"яти українських поранених з Іраку. Чи будут вони останніми? Полковник Медведь хотів би в це вірити, але:

"Незважаючи на те, що Буш уже давно оголосив, що фаза бойових дій уже закінчена, насправді це не так. У мене таке враження, що ця війна триватиме ще довго".