Біженці у Німеччині: ″Мріємо повернутися додому, до Маріуполя″ | Політичні новини з Європи: аналітика, прогнози, коментарі | DW | 13.06.2022

Познайомтесь з новою DW

Скористайтесь ексклюзивною можливістю ознайомитися з бета-версією нової DW. Своєю думкою Ви можете нам допомогти зробити нову DW ще кращою.

  1. Inhalt
  2. Navigation
  3. Weitere Inhalte
  4. Metanavigation
  5. Suche
  6. Choose from 30 Languages
Реклама

Європа

Біженці у Німеччині: "Мріємо повернутися додому, до Маріуполя"

Поки біженці зі звільнених регіонів поступово повертаються до України, українці з окупованого Донбасу продовжують прибувати до Німеччини після виснажливої втечі з пекла війни. Історії двох сімей з Маріуполя.

Семен і Лілія в Німеччині

Маріупольці Семен і Лілія в Німеччині

"Обстріли нашого житлового кварталу не припинялися ані вдень, ані вночі", - розповідає Лілія. До війни вона мешкала на околиці Маріуполя - "на Балці", як кажуть місцеві. Спогади про пережите даються жінці важко. Знову і знову її розповідь переривають сльози. Позаду у жінки шість тижнів у пеклі війни. "З підвалу у найтяжчі дні виходили лише на лічені секунди - у туалет. Виходячи ніколи не знаєш, чи повернешся", - пригадує Лілія, яка попросила не називати її прізвище. Будинок, в якому маріупольчанка мешкала з родиною, зруйнований. Батьківський будинок згорів вщерть.

Новою домівкою у Німеччині для Лілії і її чоловіка Семена став житловий контейнер площею близько 10 квадратних метрів у таборі для біженців на півдні Німеччини.

"Виїхали завдяки родичам"

Їхати з Маріуполя подружжя довго не наважувалося - попри те, що місто було вщерть зруйноване і практично непридатне до життя. Дуже важко було залишати старих, хворих батьків, каже Лілія. Виїхали, за її словами, заради здоров'я майбутньої дитини - за кілька місяців у подружжя має народитися немовля. "Ми пили дощову воду. Їжі майже не було. Я дуже боялася за дитину", - каже Лілія і знову не може стримати сліз. "Сусіди допомагали - заносили Лілі останні фрукти, поки були запаси", -додає Семен.

Фото зі старого життя На Балці

Фото Семена та Лілії зі старого життя "На Балці"

Виїхати вдалося лише завдяки родичам - машину подружжя знищив снаряд. Семена і Лілію прихистили родичі у Ростовській області Росії. Лише з Росії - у середині квітня - Семен вперше зміг телефоном поспілкуватися з братом, який із дружиною і трьома дітьми мешкав у центрі Маріуполя. Зв'язку у Маріуполі з перших днів російського вторгнення не було. З полегшенням Семен дізнався, що брат і його родина живі. "У них вціліла машина і вони вирвалися в напрямку Дніпра. Зараз вони у Чехії", - розповідає Семен.

Без медичної допомоги у Росії

Знаходитися у Росії маріупольці довго не змогли. "Коли бачиш як по місту ходять люди у російській військовій формі - це нестерпно після всього, що ми пережили. Згадувалося, як вони прийшли до нас у Маріуполь і чим це все обернулося", - зізнається Лілія. Але головною проблемою виявилася відсутність будь-якої медичної допомоги майбутній матері. Без російської страховки у лікарні жінку відмовилися обстежувати. "На скрінінг, який було потрібно робити негайно на відповідному етапі вагітності, довелося би чекати два місяці", - розповідає жінка.

Лілія і Семен через Грузію у середині травня поїхали до Німеччини, де у маріупольців є друзі, колишні земляки. "Тут нам дуже допомагають. Всі обстеження і медичні процедури для нас безкоштовні. В очікуванні дитини для нас це головне", - каже Семен. Найбільша турбота на даний момент - дуже важко знайти житло, хоча на оренду і надається субсидія. А мешкати з немовлям у крихітному контейнері буде непросто.

Фото з родиною у підвалі, де довелося ховатися декілька тижнів

Фото з родиною у підвалі, де довелося ховатися декілька тижнів

Туманне майбутнє у Німеччині

Як складеться майбутнє в Німеччині Лілія і Семен поки не уявляють. Жінка безуспішно намагалася знайти роботу за спеціальністю - до війни вона була дизайнером-ювеліром. "Куди не піду, дають зрозуміти, що екстравагантні прикраси, які є розробляю, тут нікому не потрібні. Тут є попит на максимально прості ювелірні вироби", - каже Лілія. Семен, своєю чергою, не вірить, що йому вдасться підтвердити у Німеччині кваліфікацію лікаря-стоматолога і відкрити свій кабінет. "Дуже важко все починати з нуля. Я дуже хочу повернутися у рідне місто. Там батьки. Там будинок, який я будував вісім років. Він майже готовий і зазнав лише незначних руйнувань. Коли буде вода, світло і газ, коли працюватиме медицина, я поїхав би назад до Маріуполя. Яка влада там би не була", - каже Семен.

"Хочемо все відбудувати. Але під українським прапором"

Вцілілий від обстрілів будинок у Маріуполі залишився і в Аліни Ковальової. Жінка також мріє повернутися у рідне місто. "Поки до нас не прийшли росіяни, ми жили дуже добре. Наше місто останні п'ять років швидко розвивалося. Облаштовувалися парки, діти гралися у нових гарних фонтанах. З'явилися нові спортивні арени. Ми хочемо повернутися і все це відбудувати", - каже жінка. Однак вона може собі уявити повернення лише після того, як місто повернеться під контроль української влади. "Під окупацією я жити не зможу. Я не зможу жити з людьми, які знищили моє місто, які знищили все, що в мене було", - каже Аліна. Маріупольчанка зізнається, що після початку війни відчула потребу у побуті повністю перейти на українську мову, хоча раніше у переважно російськомовному Маріуполі це не вдавалося. 

Аліна Ковальова по приїзді до Німеччини

Аліна Ковальова по приїзді до Німеччини

Як довго чекати деокупації Маріуполя - не береться прогнозувати ніхто. Поки же Ковальови хочуть якнайшвидше знайти роботу у Німеччині. Найкращі шанси у чоловіка Аліни - на зруйнованій тепер "Азовсталі" до війни він був машиністом мостового крану. "Коли вивчить мову, працюватиме тут за фахом. Кажуть, водії кранів завжди потрібні у порту Гамбурга", - зазначає жінка. Щодо себе вона поки не така оптимістична. За фахом Аліна - вчителька української мови.

Війна у дитячих малюнках

Чекати на мовні курси у Німеччині Ковальовим доведеться ще кілька місяців. Однак 9-річний син Сашко вже ходить до школи і це велика розрада, каже Аліна. "З ним у школі щодня займається психолог, аби він впорався емоційно з усім пережитим під час війни. Щоразу як Сашка просять щось намалювати, він малює вибухи і війну", - розповідає мама.

Не лише вибухи і гул бойових літаків над головою залишили тяжкі травми. Виснажливим виявився для родини і шлях до Німеччини. На побитій уламками снарядів крихітній машині сім'я разом з котом їхала загалом кілька тижнів. На Запоріжжя не випустили росіяни, довелося їхати до Криму, де є родичі. "На в'їзді на півострів нас тримали 13 годин, перевіряли як потенційних злочинців. Коли ми приїхали до Сімферополя, найбільше мене шокували мами, які гуляли з нашитими знаками Z на дитячих візочках", - пригадує Аліна. У Криму каже вона, біженцям з материка жодної підтримки не надають, а подекуди лише наживаються на них, зокрема, гривні на рублі обміняти вкрай важко. А там де міняють, роблять це лише за заниженим у рази курсом, розповідає біженка.

Малюнки 9-річного сина Аліни - лише про війну

Малюнки 9-річного сина Аліни - лише про війну

Невдала спроба у Грузії

З Криму Ковальови спершу також поїхали до Грузії. У Батумі Аліна влаштувалася офіціанткою, але швидко зрозуміла, що зароблених грошей не вистачатиме навіть на оренду житла. У розпачі родина вирішила їхати за новим життям до далекої Німеччини. Дорога машиною через Туреччину і Балкани тривала вісім днів. "Ми витратили на дорогу кошти, які ми збирали на відпустку, яку ми вперше мріяли провести у Європі. Зрештою, ми таки і поїхали до Західної Європи. Але ми собі, це, звісно, не так уявляли", - із сумом жартує Аліна.

На цій посіченій уламками снарядів малолітражці Ковальови здолали до Німеччини більше 5 тисяч кілометрів

На цій посіченій уламками снарядів малолітражці Ковальови здолали до Німеччини більше 5 тисяч кілометрів

Нині родина мешкає у готелі у передмісті Гамбурга. За це тимчасове житло сплачує соціальна служба. Його допомогла знайти випадкова знайома, з якою біженці списалися через соцмережі під час подорожі до Німеччини. Натомість будинок Ковальових із затишним садом, неподалік від маріупольської "Азовсталі", невдовзі можуть відібрати сепаратисти "ДНР", побоюється Аліна. За її словами, самопроголошена республіка через брак житла у зруйнованих містах практикує конфіскацію майна тих, хто виїхав з "республіки". Ці побоювання підкріплюються і заявами сепаратистів.

Читайте також: Втеча з пекла: свідчення очевидців, які залишили блокадний Маріуполь

Тим не менше, Аліна не полишає надії повернутися до українського Маріуполя. "Щовечора як нахлине - плачу. Хочу до рідного дому", - каже жінка. З пошуком житла у Німеччині у Ковальових успіхів поки немає. Завдання ускладнює привезена із собою з України кішка - господарі житла, як правило, не надто радіють квартирантам з тваринами. Не раді тварині і у готелі, то ж вірного домашнього улюбленця, який тікав з господарями від війни через пів Європи, поки довелося влаштувати у притулок. 

Як Маріуполь виживає в окупації РФ (31.05.2022)

DW.COM