1. Перейти до змісту
  2. Перейти до головного меню
  3. Перейти до інших проєктів DW
Суспільство

Як диригент з Маріуполя пережив окупацію й відроджує оркестр

16 березня 2023 р.

Повномасштабна війна Росії проти України застала диригента Василя Крячка у рідному Маріуполі. В заблокованому росіянами місті він був свідком жахливих злочинів армії РФ. Тепер Крячок у Києві відроджує оркестр.

https://p.dw.com/p/4OgG6
Маріуполець Василь Крячок тепер стоїть за диригентським пультом у Києві
Маріуполець Василь Крячок тепер стоїть за диригентським пультом у Києві Фото: DW

Напередодні повномасштабного вторгнення Росії в Україну Василь Крячок жив звичним життям. Диригент готувався не до можливого наступу росіян, а до концертів, які мали відбутися у березні 2022 року в Маріупольській камерній філармонії. За тиждень до 24 лютого Василь Крячок зі своїм оркестром "Ренесанс" провів вечір класичної музики. Тоді диригент й гадки не мав, що той виступ стане останнім у мирному Маріуполі.

"Я не вірив, що буде повномасштабна війна"

"Навіть 24 лютого в місті було ще більш-менш звичне життя. Ми в таких умовах вже були. За вісім років війни дісталося й Маріуполю, теж "літало" туди-сюди. Тому ніхто не вірив, що буде така масштабна війна. Приблизно з 24 лютого до 1 березня всі думали, що пройде тиждень-два чи місяць й усе закінчиться. А потім, коли вже все місто було оточене російськими військами, прийшло розуміння", - згадує Василь Крячок.

Російські окупанти нищили Маріуполь день за днем, дедалі більше гинуло мирних жителів, виходити на вулицю ставало вкрай небезпечно. Тож місцеві мешканці багато часу проводили у підвалах, розповідає диригент. Згодом люди почали гуртуватися й сотнями приходити не лише у драмтеатр, на який 16 березня росіяни скинули авіабомбу, а й у Маріупольську камерну філармонію, де працював Василь Крячок. У березні філармонія стала сховищем для понад тисячі людей, які шукали порятунку від російських бомб.

"Люди йшли у філармонію, тому що там всі були разом. Як-не-як, але близько 1200 людей перебували в будівлі. Багато допомагали бізнесмени й люди, які залишилися. Завдяки їм у нас була їжа, вода… Адже на той момент в місті вже не було ні світла, ні води, ні тепла, нічого зовсім. Були такі часи, що коли йшов сніг, то його збирали, щоб трошки розтопити. Далі воду кип’ятили, щоби вона хоч мінімально була придатною до вживання", - згадує Василь Крячок.

Маріупольська філармонія для багатьох теж слугувала укриттям
Маріупольська філармонія для багатьох теж слугувала укриттямФото: Alexander Ermochenko/REUTERS

Сам диригент став свого роду комендантом укриття. У філармонії він намагався знайти місце для кожного, дати підтримку й таку необхідну тоді віру в порятунок.

І справді, філармонія вціліла, хіба лише вибуховою хвилею повибивало вікна, двері й вітражі, які були окрасою будівлі. Василь Крячок пояснює, якби окупанти поцілили у філармонію, то від неї нічого б не залишилося, адже конструкція споруди слабка, а підвального приміщення, яке б могло стати повноцінним укриттям, немає. "У філармонії концертний зал на 380 місць. Там 300-350 людей сиділи. Там не те, що бомба, там навіть якби камінь великий впав, то дах би провалився аж до самого низу. Наприклад, якби окупанти кинули авіабомбу, як на драмтеатр, то навряд чи хтось з нас би вижив. Приміщення філармонії набагато менше, ніж театр, то його б рознесло повністю", - розповідає Василь Крячок. 

Читайте також: Режисер фільму "20 днів в Маріуполі": Коли я знімав, я плакав

"Росіяни вбивали безжалісно"

Два місяці Василь Крячок пробув у заблокованому армією РФ Маріуполі й став свідком найжахливіших злочинів російських військових. Тоді диригент регулярно пересувався містом від дому до філармонії й назад. Утім, на його шляху частіше траплялися не живі, а мертві маріупольці. "Кожен день йдеш через двори і бачиш, що зараз там два трупи. Через дві-три години повертаєшся, а їх десять вже може бути. Благо те, що було -10, -12, температура була низька. І в березні й квітні також було не дуже тепло, то трупи не розкладалися. Ховали загиблих так, як могли: де прикрили, а де на штик лопати ямку викопали, щоб трошки так присипати. Росіяни вбивали безжалісно", - згадує Василь Крячок.

У перші місяці окупації військові РФ вбили чимало знайомих диригента. Смерті деяких з них він бачив на власні очі. "Біля філармонії у "сталінках" проживала професура Технічного університету. Там був один проректор, людина інтелігентна, вже у віці. Ми разом переховувалися в бомбосховищі, спілкувалися майже кожен день. Періодично він піднімався в свою квартиру на четвертому поверсі. Було так: ми тільки-но з ним поговорили, а потім мені кажуть, що його вже немає серед живих. Казали, що ніби проректора придавило в квартирі, але він все одно зміг спуститися вниз, проте… чи серце не витримало, чи щось ще, але він, на жаль, помер. Поховали його на території університету у воронці від бомби", - розповідає диригент.

Розбомблений армією РФ драмтеатр у Маріуполі, в якому в момент бомбардування переховувалися жителі міста
Розбомблений армією РФ драмтеатр у Маріуполі, в якому в момент бомбардування переховувалися жителі містаФото: Peter Kovalev/TASS/dpa/picture alliance

Пересуватися Маріуполем з кожним днем ставало дедалі небезпечніше. Загинути можна було не лише від бомби чи роботи реактивної системи залпового вогню (РСЗВ), а й від пострілу снайпера чи розтяжок, якими росіяни буквально всипали місто. "Якщо виходили на вулицю, то ми пересувалися тільки слідами від колес машин. Так ми намагалися захиститися від розтяжок. Я навіть очевидцем був, як людина йшла, відхилилася буквально на пів метра й потрапила на розтяжку. Від людини нічого не залишається. Зібрати її неможливо", - каже диригент.

Кожна побачена смерть йому досі болить. І хоча диригент нині не в Маріуполі, певен, що забути пережите вже ніколи не вдасться. 

Читайте також: Пекло "Азовсталі": очевидиця розповіла про пережите

Довгий шлях з російської окупації

Наприкінці квітня Василь Крячок зміг виїхати зі зруйнованого окупантами міста. У дорозі диригент провів майже тиждень. Маршрут пролягав через Донецьк, Росію, Латвію, Польщу та завершувався в Німеччині.

До Донецька довелося їхати годин шість-вісім. "Там 120 кілометрів, але ми їхали через села, адже в області йшли бої. У мене з собою були ще троє маленьких песиків. У Донецьку ми переночували, там же зробили собачкам документи, а мені зробили фільтраційні документи", - розповідає диригент. За його словами, про ці документи він домовився заздалегідь, і вони були вже готові, коли Василь Крячок приїхав у місто. "Справжню фільтрацію я би, звісно, не пройшов. Я завжди був проукраїнською людиною", - каже далі диригент.

Диригент Василь Крачок під час розмови з DW
Диригент Василь Крачок під час розмови з DWФото: DW

"З Донецька нас повезли в Росію. Ми їхали 39 годин через всю Росію до латвійського кордону. Далі через Польщу я дістався до доньки в Німеччині", - розповідає Василь Крячок. За його словами, це був єдиний можливий шлях виїзду з тимчасово окупованого міста. Хіба лише пішки можна було дістатися до підконтрольних Україні територій, але це вкрай небезпечно через велику ймовірність загинути в дорозі.

Більшість колег диригента залишилися в Маріуполі. "Ті, хто міг і хотів виїхати, - виїхали. Хто на підконтрольну Україні територію встиг, хто в Росії залишився, хто поїхав через Росію в Грузію, хто в Європу, а три музиканти саме з камерного оркестру залишились і тепер грають в зібраному окупантами оркестрі. Так званий "оркестр Донецької державної консерваторії", тобто як такої Маріупольської камерної філармонії вже не існує", - веде далі Василь Крячок.

За його словами, працювати в Маріуполі залишилося чимало його колег. "У нас був естрадно-духовий оркестр, десь 70 відсотків з них там так і працюють, народний оркестр теж залишився. Я завжди був проукраїнською людиною, тому в мене навіть й думки не було, щоб там залишитись працювати", - каже Василь Крячок.

Диригента емоційно підкосили не лише новини про співпрацю колег з окупантами, а й про те, що філармонія ледь не стала місцем публічного судилища над "азовцями". Як повідомляла Маріупольська міська рада, у серпні окупанти встановили на сцені тюремні клітки, щоби провести самосуд над українськими військовими. Та ані сильний стрес, ані його наслідки - після життя в окупації у диригента почалися проблеми з серцем - не відбили бажання повернутися до музики. Тож Василь Крячок переїхав до Києва й тепер займається відродженням оркестру.

Читайте також: Шлях з окупації: як українці перетинають кордон між РФ і Україною

Відродити оркестр попри все

До оновленого складу оркестру увійшли п’ятеро маріупольців і музиканти-переселенці із Луганська та Харкова. Також з "Ренесансом" за сумісництвом співпрацюють ще близько десяти музикантів з інших оркестрів, допоки повний склад оркестру не сформовано остаточно. Тепер головна мета диригента - виростити новий успішний колектив.

Василь Крачок під час репетиції оркестру в Києві
Василь Крачок під час репетиції оркестру в КиєвіФото: DW

"Життя-то продовжується. Ну а що… Будемо знову з нуля починати. Що ж тепер робити? Помирати не збираємося. Я думаю, що років двадцять ще буду працювати, жити. 70 років для диригента, для творчих людей - це період зрілості, але не старості. Років вистачить, всього вистачить, аби тільки було здоров'я й не було ворога на нашій землі", - говорить з оптимізмом диригент.

Нині Василь Крячок разом із музикантами планує гастролі Україною та Європою, але найбільше диригент мріє про те, щоби знову вийти на сцену Камерної філармонії в мирному українському Маріуполі.

Маріуполь в окупації: як Росія знищує все українське в місті