70 років німецькій конституції, або Як Бонн став столицею ФРН | Політичні новини з Європи: аналітика, прогнози, коментарі | DW | 23.05.2019
  1. Inhalt
  2. Navigation
  3. Weitere Inhalte
  4. Metanavigation
  5. Suche
  6. Choose from 30 Languages
Реклама

Європа

70 років німецькій конституції, або Як Бонн став столицею ФРН

23 травня 2019 року виповнюється 70 років від дня церемонії підписання та оприлюднення Основного закону ФРН. Головні події післявоєнного конституційного процесу відбувалися у Бонні.

Підписання президентом Парламентської ради Конрадом Аденауером Основного закону 23 травня 1949 року

Підписання президентом Парламентської ради Конрадом Аденауером Основного закону 23 травня 1949 року

Однією із перших ключових дат в історії післявоєнного конституційного процесу в Західній Німеччині стало 13 серпня 1948 року. В цей день у Німеччині було прийнято і оголошено рішення про місце проведення післявоєнної Парламентського ради (Parlamentarischer Rat), скликаної для прийняття Основного закону майбутньої Федеративної Республіки Німеччина.

Вибір припав на Бонн, який пізніше стане також і столицею ФРН. Вірніше, - за офіційним формулюванням, - тимчасовою резиденцією уряду і парламенту Західної Німеччини (Regierungssitz). Розділ країни західнонімецькі політики розглядали як тимчасовий стан - це стало частиною політичної доктрини. Через це навіть конституцію ФРН назвуть не конституцією (Verfassung), а Основним законом (Grundgesetz).

Хроніка конституційного процесу

Навесні 1948 року у Великобританії відбулася Лондонська нарада, в якій брали участь західні держави-переможниці (Великобританія, США, Франція), а також три країни Бенілюксу (Бельгія, Нідерланди, Люксембург) - безпосередні сусіди Західної Німеччини. Саме на ньому було прийнято рішення про створення окремої німецької держави у трьох західних окупаційних зонах. Представники СРСР до Лондона не запрошувалися.

Будівля, в якій проходили засідання Бундестагу у Бонні, 1949 рік

Будівля, в якій проходили засідання Бундестагу у Бонні

1 липня 1948 року воєнні коменданти західних окупаційних зон викликали до Франкфурта-на-Майні прем'єр-міністрів земель, які тоді перебували під їх контролем: Баварії, Гессена, Шлезвіг-Гольштейна, Нижньої Саксонії, Північного Рейну - Вестфалії, Рейнланд-Пфальца, Вюртемберг-Бадена , Вюртемберг-Гогенцоллерна і Бадена, а також двох обербургомістрів ганзейских міст Гамбурга і Бремена, які історично мали в Німеччині особливий державний статус.

Уроки історії

Запрошені отримали так звані Франкфуртські документи, в яких містилися умови західних держав-переможниць для прийняття нової конституції та інші вимоги. За десять днів до цієї зустрічі єдиним платіжним засобом у західних зонах окупації було оголошено німецьку марку, що також стало важливим кроком на шляху до створення ФРН і заклало основи майбутнього західнонімецького економічного дива.

В середині липня прем'єр-міністри і обербургомістри провели нараду в Кобленці, що розташовувався у французькій зоні окупації. Нова конституція країни повинна була унеможливити повторення ситуації, що призвела до створення "третього рейху", гарантувати недоторканість особи, свободу думок і дотримання інших принципів демократичної держави - розподілу влади тощо, тобто винести уроки з помилок часів Веймарської республіки, які уможливили захоплення влади Гітлером.

Для виконання цього завдання роботу було вирішено розділити на два етапи - експертний і законодавчий. На першому етапі для підготовки пропозицій був організований Конституційний конвент (Verfassungskonvent). Він проходив у Старому палаці на острові Герренкімзе у Баварії. Відкриття відбулося 10 серпня 1948 року в колишній їдальні баварського короля Людвіга II. Відокремлене тихе місце посеред мальовничого озера Кімзе було обрано невипадково - подалі від повсякденних політичних суперечок. У конвенті брали участь 30 осіб - юристів, експертів у галузі державного управління та політиків. Останні були у меншості. За два тижні учасники конвенту підготували повний проект конституції, який складався зі 149 статей.

Відкриття Парламенської ради у вересні 1949 року, яка мала на меті розробити Конституцію ФРН

Відкриття Парламенської ради у вересні 1949 року, яка мала на меті розробити Конституцію ФРН

Поки експерти засідали на баварському острові, західнонімецькі політики займалися пошуками місця для проведення конституційних зборів - Парламентської ради, в якій повинні були взяти участь делегати від земельних парламентів. Процес прийняття конституції повинен був зайняти кілька місяців, а для цього була необхідна відповідна інфраструктура. Це значно скорочувало кількість міст-кандидатів у країні, що була після війни у руїнах.

Франкфурт, Целле, Дюссельдорф, Кельн, Бонн, Кобленц або Карлсруе

Американці спочатку були не проти обрати для цих цілей Франкфурт-на-Майні, але все ж поступилися британцям, які дуже хотіли організувати Парламентську раду у своїй окупаційній зоні. До переліку первинних кандидатів увійшли нижньосаксонське місто Целле, столиця Північного Рейну - Вестфалії Дюссельдорф, а також Кельн і Бонн. Пізніше також називалися Кобленц і Карлсруе.

На вибір Бонна багато чим вплинули особисті симпатії одного з німецьких політиків. Це місто запропонував тодішній глава державної канцелярії Північного Рейну - Вестфалії Герман Вандерслеб (Hermann Wandersleb), у майбутньому - почесний його громадянин. Незадовго до цього він проводив тут семінар і дуже тепло згадував гостинність жителів. До того ж у Бонні було цілком достатньо будівель для проведення засідань та розміщення учасників, а поруч взагалі перебував курорт Бад-Годесберг, та й до французької зони окупації звідси можна було швидко дістатися.

Кельн не потрапив до фінального списку через те, що майже повністю був зруйнований, а Дюссельдорф просто не виявив належного інтересу у відповідь на запит. Чого не можна було сказати про Бонн. Остаточне рішення було прийнято протягом телефонної конференції 13 серпня 1948 року. Питання про столицю тоді ще не обговорювалось, але проведення тут Парламентської ради істотно підвищило його шанси.

Федеральний канцлер Конрад Аденауер виступає 27 травня 1955 року у боннському Бундестазі

Федеральний канцлер Конрад Аденауер виступає 27 травня 1955 року у боннському Бундестазі

Це рішення також не могло не порадувати майбутнього першого федерального канцлера Західної Німеччини Конрада Аденауера (Konrad Adenauer), який мав головувати на Парламентській раді. Він міг їздити на засідання прямо з дому. Аденауер вже більше десяти років жив у розташованому недалеко на протилежному березі Рейну селі Рендорф. Політик переїхав сюди із сусіднього Кельна після того, як у 1933 році був зміщений з посади обербургомістра націонал-соціалістами, які прийшли до влади в Німеччині. Аденауер був обраний на цю посаду в 1917 році, ставши тоді наймолодшим головою адміністрації цього великого німецького міста. Рендорф було свого роду місцем його політичного заслання за часів "третього рейху". У будинку родини Аденауерів зараз працює музей.

"Гідність людини недоторканна"

Перше засідання Парламентської ради, в якому брали участь 65 делегатів від земельних парламентів і міських рад Гамбурга і Бремена, відбулося 1 вересня 1948 року, останнє - 8 травня 1949 року. Урочиста церемонія підписання і оприлюднення Основного закону пройшла у Бонні 23 травня. Членів Парламентської ради прийнято називати "батьками німецької конституції" (Verfassungsväter). Серед делегатів було лише чотири жінки. У засіданнях ради також брали участь п'ятеро представників Західного Берліна, але без права голосу.

Основний закон, як і проект Конституційного конвенту, складався в результаті зі 149 статей. Багато формулювань були взяті без змін, але деякі були переписані. Наприклад, перша стаття починається фразою "Гідність людини недоторканна. Поважати і захищати її - обов'язок всієї державної влади" ( "Die Würde des Menschen ist unantastbar. Sie zu achten und zu schützen ist Verpflichtung aller staatlichen Gewalt"). У проекті вона звучала так: "Держава існує для людини, а не людина для держави" ( "Der Staat ist um des Menschen willen da, nicht der Mensch um des Staates willen").

У новому Основному законі ФРН також був закріплений парламентський контроль над діяльністю уряду, армії і спецслужб, але одночасно була і посилена роль канцлера та обмежені повноваження президента, який, втім, був наділений важливими функціями свого роду незалежного політичного арбітра.

У 1982 році Бундестаг виразив недовіру голові уряду Гельмуту Шмідту. Його замінив християнський демократ Гельмут Коль.

У 1982 році Бундестаг висловив недовіру главі уряду Гельмуту Шмідту (на фото). Його замінив християнський демократ Гельмут Коль.

Також істотно ускладнювалася процедура висловлення недовіри чинному канцлеру. Був введений так званий конструктивний вотум недовіри - замість деструктивного вотуму. Відповідно до цієї процедури, Бундестаг може змістити главу уряду лише у тому випадку, якщо одночасно обере наступника. Саме це сталося у 1982 році, коли соціал-демократа Гельмута Шмідта (Helmut Schmidt) змінив християнський демократ Гельмут Коль (Helmut Kohl).

Нова тимчасова конституція ФРН значно посилювала роль федеральних земель і верхньої палати парламенту - Бундесрату. До компетенції земель переходив контроль над поліцією, фінансовими відомствами, а також у сфері освіти і культури.

Немає нічого більш постійного, ніж тимчасове?

На право стати столицею ФРН у 1949 році претендував Франкфурт-на-Майні. У будь-якому випадку, він був фаворитом, проте це викликало побоювання представників Західного Берліна. Вони вважали, що в такому випадку Берлін ніколи більше не поверне собі цей статус - з огляду на ту важливу роль, яку Франкфурт відігравав у німецькій історії. У тутешній Старій ратуші протягом століть обирали і коронували німецьких імператорів. У цьому ж місті у 1848-1849 роках засідали Франкфуртські національні збори - перший загальнонімецький парламент. У свою чергу, невеликий і затишний Бонн подібних амбіцій не виявляв і вже показав себе з кращої сторони. 3 листопада 1949 він отримав голоси 176 з 200 депутатів Бундестагу першого скликання.

Бонн прекрасно впорався зі своїми завданнями, а цей період увійшов в історію Німеччини під назвою Боннської республіки. 3 жовтня 1990 року сталося офіційне возз'єднання країни. Відтоді столицею Німеччини знову став Берлін, проте парламент і уряд переїжджати на береги Шпрее зі своєї тимчасової резиденції не поспішали.

Фінальне голосування з цього питання після довгих і емоційних дискусій відбулося 20 червня 1991 року. Ідею залишитися працювати у Бонні підтримало 320 депутатів. За переїзд до Берліна висловилися 338 учасників голосування. Однак Бонн отримав статус федерального міста, в якому досі розташовано багато міністерств і працюють тисячі урядовців.

Дивитись відео 01:17

Що досі відрізняє Схід і Захід Німеччини (02.10.2018)

DW.COM

Аудіо й відео до теми

Реклама