70 років незалежності Індії та Пакистану: як це було? | Новини й аналітика зі світу політики: оцінки, прогнози, коментарі | DW | 14.08.2017
  1. Inhalt
  2. Navigation
  3. Weitere Inhalte
  4. Metanavigation
  5. Suche
  6. Choose from 30 Languages

Світ

70 років незалежності Індії та Пакистану: як це було?

У день сімдесятиріччя незалежності Індії і Пакистану обидві країни все ще залишаються непримиренними суперниками. Як відбувався розділ Британської Індії?

Прапори Індії та Пакистану

Індія і Пакистан святкують 70 річницю незалежності

"З ударом годинника опівночі, коли весь світ спить, Індія пробуджується для життя і свободи. Душа нації, яку довго придушували, нарешті зможе себе проявити", - з такими пишномовними словами Джавахарлал Неру проголосив незалежність Індії в ніч з 14 на 15 серпня 1947 року. Ці слова можуть бути доречні для політиків, які протягом десятиліть боролися на незалежність. Але ця незалежність і процес поділу колишньої колонії на Індію і Пакистан принесли чимало страждань. Від 7 до 8 мільйонів людей втратили свою батьківщину в Індії і втекли до Пакистану під час хаосу. Приблизно стільки ж рушили в зворотньому напрямку. В ході насильства між релігійними групами загинули сотні тисяч людей.

Махатма Ганді, ключова фігура індійського руху за незалежність, вважав, що мрія всього його життя про єдину незалежну Індію, зруйнована. Він завжди виступав за загальні, міжконфесійні і ненасильницькі дії проти колонізаторів. Колишня Британська Індія пройшла затяжний шлях від необмеженої автократії колоніального уряду до парламентської системи. Спочатку цей процес в жодному разі не був розрахований на появу двох держав. І все ж під час руху за незалежність виникла тінь суперництва і недовіри між мусульманською меншістю і індуїстською більшістю.

Джавахарлал Неру та Махатма Ганді

Джавахарлал Неру та Махатма Ганді - перші обличчя індійського націоналізму

Початок руху за незалежність

Індійський націоналізм вперше виник в організованій формі в 1885 році в Бомбеї, нинішньому Мумбаї, у вигляді Індійського національного конгресу (ІНК). Бомбей став політичною батьківщиною для Ганді і Неру, який згодом став прем'єр-міністром Індії. 54 з 73 представників ІНК в 1885 році були індуїстами і лише двоє - мусульманами. Ця показова нерівність, зокрема, пояснює, чому мусульманські політики в процесі боротьби за незалежну Індію насамперед турбувалися про права їхньої групи. Для захисту прав мусульманської меншості від диктату індуїстської більшості в 1906 році була створена Мусульманська ліга.

У 1940 році на засіданні ліги вперше прозвучала вимога прописати в новій індійській конституції право самоврядування для територій, населених мусульманами. Преса називала цю подію "пакистанською резолюцією", хоча на зустрічі поки що не порушувалося питання створення мусульманами власної держави. Унаслідок виборів 1946 року Мусульманська ліга, яку очолив Мухаммад Алі Джина, утвердилася як майже рівноцінна ІНК політична сила. Разом із цим почався рух в бік самостійної держави для індійських мусульман.

Мухаммад Алі Джина був першим лідером Мусульманської ліги

Мухаммад Алі Джина був першим лідером Мусульманської ліги, яка стала першим політичним рупором мусульман Британської Індії

Друга світова війна і кінець Британської Індії

Як наслідок, стратегічні потреби і економічне навантаження Другої світової війни дали Лондону усвідомити неминучість незалежності Індії. Після закінчення війни новий лейбористський уряд Великобританії на чолі з Клементом Еттлі посилено взявся за процес надання незалежності. Однак переговори між представниками Лондона, ІНК і Мусульманської ліги про створення єдиної держави так і не дали прогресу.

Одночасно відбулися кілька насильницьких релігійно-етнічних зіткнень. В одному з них, 16 серпня 1946 року в Калькутті, загинули тисячі людей. А на початку 1947 року уряд провінції Пенджаб пішов у відставку на тлі конфліктів між індуїстами, мусульманами та сикхами. Новому і одночасно останньому британському наміснику Луїсу Маунтбеттену стало ясно, що далі зберігати ілюзію єдиної індійської держави неможливо. Ця думка утвердилася і в ІНК, незважаючи на опір Ганді і Неру.

План Маунтбеттена

Так званий "план Маунтбеттена" був схвалений на початку червня 1947 року керівниками Мусульманської ліги, ІНК, сикхів і Великобританії. Він був втілений в життя вже за десять тижнів. Основним принципом цього плану було самовизначення кожного регіону більшістю місцевого населення, в яку саме країну в результаті воно увійде. У підсумку "змішані" провінції Пенджаб і Бенгалія були розділені і належать сьогодні частково Індії, Пакистану і Бангладеш (колишньому Східному Пакистану).

Регіонам, де більшість населення сповідувала одну релігію, було простіше. Так, провінції Сінд, Белуджистан і інші території на північному заході Британської Індії очікувано проголосували за входження в Пакистан. А більшість індійських князівств безперешкодно приєдналися до Індії. Засновник Пакистану Джинна заявляв: "Наша мета - мир усередині і за межами країни. Ми хочемо жити мирно і в щирій дружбі з нашими сусідами". Однак пізніше ця концепція трагічно розбилася об реальність.

Лорд Луїс Маунтбеттен (л) був останнім намісником Індії з Лондона

Лорд Луїс Маунтбеттен (л) був останнім намісником Індії з Лондона, який запропонував план визначення окремими регіонами свого майбутнього

Невирішене питання Кашміру

Область Кашмір і до цього дня залишається яблуком роздору між Індією і Пакистаном. Це сталося через те, що більшість населення там сповідувало іслам, а правитель-індуїст хотів зберегти незалежність князівства.

Зрештою населення виступило проти автократичного правління, а в Кашмір пізніше вторглися пакистанські збройні формування. Князь втік у Делі і запропонував Індії вступити в країну в обмін на військову підтримку. Маунтбеттен, який ще короткий час залишався генерал-губернатором Індії, висловив згоду на такий сценарій, але зажадав пізніше провести в Кашмірі референдум, щоб населення могло само вирішити питання входження в Індію або Пакистан. Плебісцит так і не відбувся.

Від часу отримання незалежності Індією та Пакистаном між країнами відбулася не одна війна

Від часу отримання незалежності Індією та Пакистаном між країнами відбулася не одна війна

Підсумком стала неоголошена війна між регулярними військами Індії та Пакистану в Кашмірі. За посередництва ООН в 1949 році було укладено перемир'я. Лінія розмежування і стала фактичним кордоном, який обидві сторони не визнають до нині.

В подальшому Кашмір став причиною одразу кількох індо-пакистанських воєн. А один з найбільш кровопролитних конфліктів між Індією і Пакистаном стався під час боротьби Бангладеш за незалежність. Як приклади негативних наслідків розділу Британської Індії експерти також наводять зростання терористичної активності в регіоні і гонитву озброєнь Індії і Пакистану.

Дивитись відео 01:34
Now live
01:34 хв

"Made іn Іndіa": амбітні плани індійських ювелірів

DW.COM

Аудіо й відео до теми