65 років пакту Молотова-Рібентропа
22 серпня 2004 р.
Наприкінці 80-х років саме у прибалтійських республіках найактивніше проходили процеси, спрямовані на демократизацію суспільства, опір владі центру, й зрештою – розвал Радянського Союзу. Наймасовішою акцією такого плану став «живий ланцюг», вилаштувавшись у який, громадяни Литви, Латвії та Естонії з'єднали столиці трьох балтійських держав. Цей захід відбувся 23 серпня 1989 року, в 50-річницю підписання пакту Молотова-Рібентропа. Учасники акції, засуджуючи тодішній поділ світу між Гітлером та Сталіним, вимагали повернення історичної справедливості.
Латвійська журналістка Марина Костецька згадує події 15-річної давнини:
«Чогось подібного Радянський Союз ще не бачив і не переживав. У травні 1989 року більшість депутатів Верховної Ради СРСР від Естонії, Латвії та Литви полишили зал пленарних засідань, оскільки парламент відхилив їхню пропозиції внести до порядку денного обговорення таємних протоколів пакту Молотова-Рібентропа».
«Живий ланцюг» 1989 року, на переконання Марини Костецької, ще й досі залишається найяскравішим спогадом для населення балтійських держав. Понад два мільйони осіб вишикувалися в ланцюг, що проходив через балтійські держави. А офіційне визнання наявності таємних протоколів у німецько-радянському договорі відбудлося у грудні того ж року на сесії латвійського Національного конгресу.
15 років тому офіційні особи у Москві назвали «людський ланцюг» провокацією, стверджуючи, що Естонія, Латвія і Литва долучилися до Радянського Союзу абсолютно добровільно. Відповіддю на це твердження став «парад незалежностей», який 1991 року розпочався з прибалтійських республік, а згодом ланцюговою реакцією розійшовся по всій величезній радянській імперії.
Айварс Беркіс нині є членом латвійської Селянської спілки, наприкінці 80-х він входив до Народного фронту Латвії. Він добре пам»ятає, як тоді все це відбувалося:
«Маленький Давид переміг Голіафа. Тоді Народний фронт був створений з відома Горбачова. У Москві вважали, що можна трішки попустити повід, але все ж тримати ситуацію під контролем. Вони не могли передбачити, що національна свідомість перебуває на такому високому рівні, що рух за незалежність стане некотрольованим».
Зрозумівши свою помилку, Кремль здійснив ще кілька спроб перебрати контроль над ситуацією в прибалтійських республіках силовими методами. Всі ще пам'ятають захолення загонами спеціального призначення телецентру у Вільнюсі, напади на пости латвійських прикордонників тощо. Але всі ці дії керівництва у Москві не дали жодного політичного наслідку, а лише зайвий раз продемонстрували недієздатність інтернаціональної ідеї радянського зразка.
За 15 років балтійським державам вдалося пройти складний шлях поступової дерадянізації та інтеграції в європейський простір. Цього року вони стали повноправними членами ЄС та НАТО. У Європі балтійські країни вже відчувають себе настільки впевнено, що готові навіть передавати свій досвід старим країнам-членам Євросоюзу. Говорить міністр зовнішніх справ Естонії Кристина Оюланд:
«Ми готові поділитися своїм досвідом, який ми здобули під час численних реформ. Деякі з держав Євросоюзу нагально потребують проведення структурних реформ, зокрема пенсійної, податкової та системи охорони здоров»я. Для нас проведення цих змін було тяжким та болючим, але воно вже в минулому».
Варто зазначити, що 1989 року акція з «живим ланцюгом» відбулася й в Україні, а саме у Львові, щоправда не 23 серпня, 17 вересня – у день, коли радянські війська перейшли кордон з Польщею. Люди, вишикувавшись центром міста, тримаючи свічки в руках, вшановували пам‘ять жертв, спричинених реалізацією пакту Молотова-Рібентропа.
Любомир Петренко