Історія успіху чи невиконана обіцянка? | Новини й аналітика зі світу політики: оцінки, прогнози, коментарі з Німеччини та Європи | DW | 04.12.2008
  1. Inhalt
  2. Navigation
  3. Weitere Inhalte
  4. Metanavigation
  5. Suche
  6. Choose from 30 Languages
Реклама

Політика й суспільство

Історія успіху чи невиконана обіцянка?

Світ відзначає 60-річницю Загальної декларації прав людини – привід для святкування чи швидше, враховуючи події на планеті, невиконана обіцянка?

В Організації Об'єднаних Націй

В Організації Об'єднаних Націй

Це був переломний момент в iсторiї людства. Раніше чогось подібного ще ніхто не чув, коли Елеонора Рузвельт 1948 року в Парижi на генеральнiй асамблеї ООН зачитала Загальну декларацiю прав людини. Вперше держави сформулювали універсальну систему цінностей, яка б поширювалася на всіх людей і на всі країни:

« Стаття 1: Всі люди народжуються вільними і рівними у своїй гідності та правах. Вони наділені розумом і совістю і повинні діяти по відношенню одне до одного в дусі братерства ».

Теорія та практика

Загалом у 30 статтях Генеральна Асамблея проголосила класичнi свободи, а також економiчнi, соцiальнi та культурнi права. Спочатку вони не були обов’язковими для виконання, сьогодні ж на них дивляться переважно, як на вираз міжнародного права. Але чи втiлюються вони в життя? Гайнер Бiлефельдт, керiвник Нiмецького iнститу прав людини, вказує на розходження теорiї та практики: «Порушення прав людини існують і сьогодні. Свiт не став кращим, людство теж не змiнилося в кращий бік. Але значно кращими стали політичні можливості для опрацювання порушень прав людини».

Таке політичне опрацювання відбувається сьогодні на підставі багатьох правозахисних угод. Зовнiшнє оформлення iнститутiв та норм прав людини в системi ООН, безперечно, можна вважати успiхом Загальної декларацiї прав людини. Розроблено два великих базових документа – пакт громадських та полiтичних прав, а також пакт економiчних, соцiальних i культурних прав.

Наслідки 11 вересня

Відтоді, як у Вiднi 1993-го року відбулася Всесвiтня конференцiя із захисту прав людини, ситуацiя значно покращилася. Правам людини почали придiляти бiльше уваги, i вони стали невiд’ємною складовою усiєї діяльності ООН. Це призвело до успіхів в усьому світі, вважає Мортон К’єрум, директор Європейського агентства прав людини зі штаб-квартирою у Вiднi:

«Ще в 1990 роцi в нас було лише п’ять установ, якi спецiалiзувалися на контролi та перевiрцi дотримання прав людей. Лише п’ять таких установ на весь свiт! Сьогоднi їх бiльше ста. Бiльшiсть з них розташовано за межами Європи. Я припускаю, що в Європi таких органiзацiй приблизно десять, усi iншi працюють в Африцi, Азiї та Латинськiй Америцi. Ми бачимо, що за межами Європи набирає обертів дискусiя про права людини. Сьогодні ми здивовано спостерiгаємо як нашi суди та полiтики раптом вiдкрито говорять про права людини. Ранiше не можна було собті такого навіть уявити!»

Після 11 вересня 2001-го року багато прав людини опинилися, однак, знову під загрозою: війна в Іраку, яку США розпочали проти однозначної волі більшості членів ООН і без відповідного мандату Ради безпеки; відмова від абсолютної заборони на катування; або, наприклад, нехтування елементарними функціями держави із захисту людини – підозрюваних у терористичній діяльності висилають до країн, які ігнорують заборону на катування. Говорить Гайнер Білефельдт: «Ніхто не ставить під сумнів те, що з тероризмом слід боротися. Але фактично сталося те, про що після одинадцятого вересня попереджав тодішній міністр закордонних справ Німеччини Йошка Фішер: він застерігав від своєрідних скидок на дотримання прав людини в умовах боротьби з тероризмом».

Рада з прав людини – нелегке становлення

З антитерористичними заходами пов'язані не тільки конкретні порушення прав людини, постраждала також довіра до західних країн – наприклад, в новій Раді з прав людини ООН. Там країни Заходу опинилися в меншості. Крім того, їм доводиться вислуховувати докори про застосування подвійних стандартів, а моральний тиск на менш демократичні країни ослаб.

Рада з прав людини є справжнім викликом і для німецької зовнішньої політики. Як заявив глава зовнішньополітичного відомства Німеччини Франк-Вальтер Штайнмаєр: «Ми знали про складнощі при її (Ради з прав людини) формуванні, і ми нічого не приховуємо, коли говоримо, що можемо і повинні уявити собі кращу і ефективнішу діяльність. Ми завжди вважали, що Рада з прав людини повинна бути сильнішою структурою, ніж була Комісія з прав людини. Але ще не зрозуміло, чи вона справді буде такою. Ми домовилися, що працюватимемо над цим і надалі».

Найважливіший документ

Завдання не з легких у порівнянні з часом 60-річної давнини: тоді ще не встиг минути шок, спричинений жахами 20 століття, і це об'єднувало уряди. 56 країн планети представляли інтереси близько двох мільярдів людей. Сьогодні ООН нараховує 193 держави та цілу низку асоційованих членів. Свiтове населення збiльшилося до семи мільярдів. Зміна клімату, глобалізація, продовольча криза, тероризм та загроза епiдемiй – це проблеми сьогодення, якi можна вирiшити лише за умови співпраці.

Саме з огляду на новi проблеми людства Загальна декларацiя прав людини з її універсальним значенням залишається для науковця та директора Нiмецького iнституту прав людини Гайнера Бiлфельдта документом, від якого в жодному разі не можна відмовлятися. «У нас є структури, куди можна направляти скарги, пов’язані з порушенням прав людини. Одні функціонують краще, інші гірше, але вони існують. І передусім ми маємо активність громадського суспільства: правозахисні організації, Міжнародна амністія, Human Rigths Watch, багато інших. Уявіть собі на хвилинку, що нічого такого не існує, тоді ми були б значно безсилішими у боротьбі з несправделивістю в світі», - вважає Білфельдт.


Ульріке Маст-Кіршнінґ

Реклама