Юліана Рот: Зростання ксенофобії у Східній Європі - наслідок радянської епохи | Політичні новини з Європи: аналітика, прогнози, коментарі | DW | 22.03.2016
  1. Inhalt
  2. Navigation
  3. Weitere Inhalte
  4. Metanavigation
  5. Suche
  6. Choose from 30 Languages

Європа

Юліана Рот: Зростання ксенофобії у Східній Європі - наслідок радянської епохи

У східноєвропейських ЗМІ біженців без розбору обмовляють та використовують щодо них відверто ксенофобську мову. Це пов'язано з нещодавнім історичним досвідом, каже культурологиня Юліана Рот в інтерв'ю DW.

Акція протесту проти біженців у Чехії

Акція протесту проти біженців у Чехії

Юліана Рот - професорка міжкультурної комунікації у Мюнхенському університеті імені Людвіга Максиміліана, досліджує розвиток ксенофобських настроїв в країнах ЄС та аналізує головні історичні причини нинішньої хвилі ксенофобії у Східній Європі.

DW: Ви спостерігаєте зростання ксенофобських настроїв у Східній Європі. У чому конкретно полягає ця тенденція?

Юліана Рот: Поняття "Східна Європа" - це конструкт з неабиякою історією. Він виник у Західній Європі у 18-му столітті та від самого початку позначався такими уявленнями про східні частини континенту, як "інші", "чужі", "страшні", а часто й "відсталі". Ці означення по сьогодні навряд чи змінилися. Власне, ті суспільства й культури, які об'єднують під цим поняттям, мають дуже мало спільного. Між ними є відмінності релігійного, мовного, традиційного та культурного характеру, навіть історію вони мають різну. А от спільним у них є відносно недавнє минуле - це, насамперед, лещата радянської системи та політичні й ментальні наслідки, які вона породила. Один з таких наслідків - нинішнє зростання ксенофобії. Вона тісно пов'язана з радянською епохою.

Юліана Рот

Юліана Рот

Ті суспільства були відрізані від зовнішнього світу, були вкрай немобільними, мали обмежені контакти з зовнішнім світом, навіть з "братніми народами", погляд спрямовувався лише всередину та на власне життя. Чужинці туди навряд чи потрапляли. Навіть контакти зі студентами-іноземцями з Африки чи Латинської Америки заборонялись. Інтернаціональність як така та "мислення за межі власної тарілки" були невідомими величинами.

Глибокі зміни після розвалу радянської системи принесли чимало непевності в усі сфери життя. Більшість енергії людей забирало подолання щоденних проблем. Такі обставини не залишали багато можливостей на розширення горизонтів та розвиток цивілізованості. Під час пошуку нової системи координат, нової ідентичності часто неабияк користуються відмінністю з іншими, розподілом на "ми та інші", скажімо, у країнах Балтії - щодо росіян, у Словаччині - щодо угорців, у Румунії - щодо ромів. Власне, латентний націоналізм завжди панував у суспільствах, де переважає моногенна етнічна структура населення, а з нагоди нинішніх потоків біженців його сьогодні активізують та поглиблюють.

Чи це стосується лише "Східної Європи"?

Унаслідок нещодавніх суперечок всередині ЄС тема "ксенофобська Східна Європа" привернула велику увагу, причому тут залюбки послуговуються згаданими стереотипами про "Східну Європу". Водночас ми спостерігаємо сильний поштовх до ксенофобії у всій Європі, то де ж тут специфічне "східноєвропейське"? Страх перед чужинцями - це щось загальнолюдське. Суб'єктивна емоційна реакція на невідоме, неочікуване та загрозливе. Хоч попри те, що страх перед чужими та відраза до них - ці загальні властивості людської душі та психіки й наявні скрізь у світі, але те, як цим користуються, дуже відрізняється від суспільства до суспільства.

Загалом виходить так, що у "старих" європейських демократіях ксенофобія має негативний відтінок та контролюється політикою, а в "нових" демократіях, навпаки, цей феномен ще ніколи не контролювався політично та суспільно. Я намагаюсь відстежувати в східноєвропейських ЗМІ нинішній дискурс та мене просто шокує та вседозволеність, яка там панує, аби поголовно поливати брудом біженців. Мова як багатьох політиків, так і коментаторів, та й "звичайної людини" вкрай ксенофобська, і це вважається ніби само собою зрозумілим.

У східноєвропейських суспільствах, які, як Ви самі казали, мають менший досвід спілкування з чужинцями та значно коротшу історію застосування демократії, традиціоналізм та патерналізм домінують над лібералізмом. Це також відіграє роль?

Тисячі біженців чекають на грецько-македонському кордоні на дозвіл продовжити шлях далі до Європи

Тисячі біженців чекають на грецько-македонському кордоні на дозвіл продовжити шлях далі до Європи

Я не згодна з формулюванням питання, адже воно виходить з оціночних позицій. Західні суспільні моделі - демократія та лібералізм - тут мають позитивний відтінок, у той час як "Сходу" приписують менш привабливі цінності, як-то традиціоналізм, сімейність та патріархальність. Ми живемо у час, коли однозначність таких загальників вже не є непохитною. Глобалізація багато чого змінила у суспільному устрої, насамперед вона показала, що від чорно-білих порівнянь багато не візьмеш для розуміння чогось. Мені здається, що під час розгляду постсоціалістичної Європи часто виходять просто з віджилих парадигм.

Щодо Вашого припущення, то як раз навпаки: на відміну від Німеччини, усі східноєвропейські суспільства мають історичний досвід життя з чужинцями. Вони упродовж своєї історії були частинами більших державних утворень - Російської, Османської та Австро-Угорської імперій. Мультикультурність колишніх імперій - у порівнянні з тими національними країнами, що постали з них, - була просто величезною, тоді було таке розмаїття мов, релігій, традицій та культур, що зараз це просто годі уявити. Але це розмаїття керувалося іншими точками зору, ніж тими, які популярні сьогодні: ієрархічними, у впорядкованому етнічному житті поруч один з одним. Це дещо відрізняється від наших сьогоднішніх уявлень про інтеграцію.

Як Ви оцінюєте дії та прорахунки політиків у цих країнах в питаннях політики щодо біженців?

Східноєвропейські політики опинились у "ситуації-сендвічі". З одного боку, вони мають рахуватися з настроями їхнього національного електорату, а той переважно відхиляє чужинців. Водночас їм слід задовольняти свої внутрішньополітичні альянси. З іншого боку, вони зобов'язані дотримуватись спільних пунктів, які містять рішення ЄС. У питаннях стосовно біженців ми спостерігаємо, як національне та європейське дедалі більше розділяються. Нині проглядаються три орієнтації: відкрита конфронтація з європейськими цілями, обрання непевних позицій та дволикість. Спільне у цих трьох варіантах - це небажання слідувати диктату з Брюсселя.