Чорнобильська доля гарнізону Бихів-1 | Політичні новини з Європи: аналітика, прогнози, коментарі | DW | 23.04.2016
  1. Inhalt
  2. Navigation
  3. Weitere Inhalte
  4. Metanavigation
  5. Suche
  6. Choose from 30 Languages

Європа

Чорнобильська доля гарнізону Бихів-1

Що сталося з радянською авіабазою, з якої ракетоносці були готові завдати по країнах НАТО ядерного удару? Кореспондент DW зустрівся з жителями колишнього воєнного містечка у білоруському Бихові.

Першу бетонну злітну смугу на військовому аеродромі на околиці Бихова, райцентру в Могильовській області, почали будувати у 1946 році. Незабаром тут виросло ще одне справжнє місто, яке отримало назву Бихів-1 - окопане ровом, загороджене колючим дротом та з особливим статусом. Тут розташовувалась 57-ма Смоленська Червонопрапорна морська ракетоносна авіадивізія Балтійського флоту. Її завдання у випадку військового конфлікту полягало у знищенні ракетами, оснащеними ядерними боєголовками, авіаносців країн - членів НАТО в акваторії Балтійського моря.

Життя у Бихові-1 різко змінилось у 1986 році, після катастрофи на ЧАЕС. Ставлення до всього, що було пов'язане з атомними технологіями, різко погіршилось. А невдовзі Радянський Союз почав скорочувати свій ракетно-ядерний арсенал. Уже після розвалу СРСР, в 1996 році, місцевий гарнізон залишив останній солдат. Як живе колишнє військове містечко сьогодні - у репортажі DW.

Бихівські моряки

Гуркіт ракетоносців-бомбардувальників Ту-16, на зміну яким прийшли надзвукові Ту-22М2, під час злету був таким, що стіни тряслися навіть у сусідніх селах, згадує бихів'янин Валентин Лепешев. Але до цього, пояснює він, люди звикали, як звикають до шуму потягів ті, хто проживає біля залізниці. Себе Лепешев називає "типовим сином гарнізону": народився біля аеродрому, де служив авіатехніком його батько, і пізніше пішов його слідами. Іншої долі, крім авіації, місцеві хлопці не могли собі уявити.

Валентин Лепешев

Валентин Лепешев

В кращі для нього часи бихівський аеродром за розміром був другим у СРСР і третім у світі. Місцева авіадивізія, бомбардувальники Ту-22М2 з ядерною зброєю на борту могли вражати цілі у просторі від Північного Льодовитого океану до протоки Босфор. "До школи приходили військові і казали нам, що ми можемо спати спокійно - у випадку війни вони знищать усі авіаносці НАТО", - розповідає Лепешев.

Бихів-1 був, по суті, елітним закритим містом, дивізія відносилась до Балтійського флоту, тому всі військові носили морську форму чорного кольору. Тут панувала сувора дисципліна, каже Лепешев, на високому рівні було організоване дозвілля, а з сусіднім цивільним Биховим жителі гарнізону майже не перетиналися. За словами Валентина Лепешева, "на неохайних бихівських дітей ми споглядали зверхньо".

Ностальгія за радянським часом

Сьогодні колишній гарнізон - лише один з мікрорайонів Бихова. Його старожили, як і раніше, намагаються спілкуватися лише між собою. З тисячі офіцерів, які тут служили, за словами Лепешева, три чверті одночасно залишили місто разом з родинами. Вільні квартири стали займати мешканці сіл в околицях. У нині вже військових пенсіонерів з Бихова-1 така ситуація викликає невдоволення. До культурного рівня нових сусідів відставні авіатори досі не можуть звикнути.

У цій будівлі, в Будинку офіцерів, в 1990 році перед військовими виступав Михайло Горбачов

У цій будівлі, в Будинку офіцерів, в 1990 році перед військовими виступав Михайло Горбачов

Місцем зустрічі колишніх службовців є кілька об'єктів, які залишилися ще з часів розквіту військової авіації. Поруч з колишнім Будинком офіцерів, який нині використовується як Будинок культури, недоторканою залишилася Алея героїв Радянського Союзу. Зустрівши тут людину пенсійного віку, можна бути впевненим, що вона має безпосереднє відношення до військового аеродрому. Всі сумують за радянськими часами.

Річ у тому, що на оборонну галузь тоді грошей не шкодували, пояснює Едуард Щепов, який займався в 1970-ті роки обслуговуванням злітної смуги. Якщо середня зарплата у рядового бихів'янина складала 120 рублів, то Щепов, простий водій бетоновозу, отримував вдвічі більше. Жителі гарнізону звикли до високого рівня життя. І щедрі їхні зарплати пояснювалися просто: в 15-ти кілометрах від Бихова стояла так звана Ремонтно-технічна база (РТБ) ВПС Балтійського флоту - насправді місце розташування 24-го армійського арсеналу ядерної зброї.

Чорнобильська доля

Валентин Лепешев часто приходить на покинутий аеродром. Дивлячись на руїни пункту управління польотами, зізнається він, виникає відчуття, що це також зона відчуження, як довкола Чорнобильської АЕС. Тепер казарми, в яких матроси колись вчили грати його на гітарі, залишилися з порожніми віконними рамами, з КПП зробили придорожнє кафе, а плитами аеродрому викладають тротуари.

Одна з колишніх казарз гарнізону Бихів-1

Одна з колишніх казарз гарнізону Бихів-1

Перший тривожний дзвінок продзвенів тут 26 червня 1986 року. Після аварії на ЧАЕС по завершенні кожного вильоту літаки почали відмивати від осілих на них радіоактивних частинок. Невдовзі з'яcувалось, що Бихівський район потрапив у зону радіоактивного забруднення у межах від 1 до 15 Кі/кв.км.

Обслуговування ядерної зброї стало проблематичним: підвищений радіаційний фон заважав точному контролю рівня випромінювання від боєзарядів. Крім того, не всі військові хотіли служити на забрудненій радіонуклідами території. Утім, майор запасу, який назвався Олександром, відзначає іншу причину ліквідації гарнізону. Катастрофа на ЧАЕС, на його думку, настільки вплинула на свідомість людей у всьому світі, що в основу було покладене ядерне роззброєння.

Восени 1990 року, пригадує Олександр, перший і останній президент СРСР Михайло Горбачов відвідав гарнізон Бихів-1, де виступив у Будинку офіцерів. Військовим він розповів про підготовку радянсько-американського Договору про скорочення стратегічних наступальних озброєнь (СНО-1). Саме СНО-1 і поставив хрест на існуванні місцевої авіадивізії.

З авіаторів в дармоїди

Долі бихівських військових моряків не позаздриш. Найкраще, констатує Валентин Лепешев, влаштувалися офіцери, які оформили пенсію в Росії, але продовжили жити в Бихові. А у найгіршому становищі опинилося його покоління.

У 1983 році Лепешев закінчив Калінінградське військове авіаційно-технічне училище і встиг пожити на Сахаліні, в Казахстані та Сибіру. Після розвалу СРСР повернувся на батьківщину, щоб продовжити службу у Бихові, але від гарнізону залишилися лише будівлі та охорона. "Довелося працювати вчителем фізкультури в одному з сусідніх сіл", - поділився враженнями Валентин Лепешев.

Нині, згідно з новими правилами нарахування пенсій у Білорусі, він не має необхідної кількості вислужених років для отримання пенсії. Спеціаліст, який готував зброю і оснащував ракетоносці, Лепешев нині не може влаштуватися на роботу навіть електриком: кожен четвертий житель Бихова - безробітний. А ще, нарікнув наостанок літній "син гарнізону", якщо він не знайде роботу, то доведеться сплачувати податок за дармоїдство, запроваджений в Білорусі указом президента Олександра Лукашенка.

DW.COM

Реклама