Через 80 років від початку війни: онуки нацистських злочинців порушують мовчання | Політичні новини з Європи: аналітика, прогнози, коментарі | DW | 31.08.2019
  1. Inhalt
  2. Navigation
  3. Weitere Inhalte
  4. Metanavigation
  5. Suche
  6. Choose from 30 Languages
Реклама

Європа

Через 80 років від початку війни: онуки нацистських злочинців порушують мовчання

Німеччина добре переосмислила своє нацистське минуле. Але в багатьох родинах - навіть після 80 років з початку війни - досі мовчать про ті часи. Та є онуки, які хочуть поговорити про те, що їхні дідусі були злочинцями.

Обвинувачені під час Нюрнберзького процесу

Обвинувачені під час Нюрнберзького процесу

Ґабріеле Пальм-Функе (Gabriele Palm-Funke) добре пам'ятає той час, коли вона почала досліджувати минуле своєї родини. Вже 12 років минуло з того моменту, як вона разом зі своєю матір'ю та малолітнім сином поїхала у місце в Польщі, де народилася мати. Ввечері вони сиділи разом, говорили про минуле, про померлого дідуся. І тоді мати раптом каже: "Багатьох людей з жовтими зірками я ніколи не зможу забути".

Коли Ґабріеле Пальм-Функе почула це, в неї всередині все ніби здригнулося. Того вечора вона дізналася, що її дідусь був охоронцем в одному з концтаборів, де утримували євреїв за часів націонал-соціалізму. Про те, що йдеться про концтабір Тшебіня, вона дізналася згодом. Коли їй було шість років, її матір відвідувала там її дідуся та бачила багатьох людей, на одягу яких була зірка, якою нацисти позначали євреїв.

Концтабір Тшебіня у Польщі

Концтабір Тшебіня у Польщі

Повернувшись до Німеччини, Пальм-Функе, теологиня за фахом, почала спершу шукати інформацію за ім'ям свого дідуся в інтернеті. Тоді ж вона надіслала запит до Федерального архіву Німеччини, а потім зрештою в одній з бібліотек натрапила на книжку зі спогадами людини, що пережила Голокост. І автор цієї книжки описував її дідуся, обервахмістра Любеінскі (Luboeinski), як нелюда. "Тоді мені спершу було по-справжньому зле", - пригадує Пальм-Функе. Її переповнювали лють і сором. І її також непокоїло питання про те, чому ніхто й ніколи в її сім'ї про це не говорив? Чому її дідусь ніколи не поніс покарання попри те, що він застрелив у концтаборі 17-річного хлопця?

Покарана була лише незначна частина нацистів

Згідно з різними оцінками, до злочинів часів нацизму причетні від 200 до 250 тисяч німецьких та австрійських чоловіків та жінок, а також етнічних німців, що мешкали за межами "третього рейха". І лише незначна їхня частина була засуджені німецьким правосуддям.

Німеччина тим часом добре переосмислила темну сторінку власної історії - часи націонал-соціалізму між 1933 та 1945 роками. Німецьку "культуру пам'яті" хвалять і в інших державах. Німцями було створено багато меморіалів та пам'ятників для вшанування жертв цих часів, а в шкільних програмах жахіттям нацизму приділено багато уваги. Але, попри це, у багатьох родинах зберігається мовчання про злочини дідусів та прабабусь - навіть після 80 років від початку Другої світової війни.

"Не хочеться бути зрадницею родини"

Лена Дітте Ніссен (Lena Ditte Nissen), якій зараз 32 роки, ще з 14-річного віку знає, що члени її родини колись були причетні до злочинів нацизму. У своїй квартирі у Кельні вона переглядає чорно-білі фотографії. На цих світлинах - її прабабуся Нанна Конті (Nanna Conti), головна акушерка у "третьому рейху", яка була відповідальна за те, що новонароджених дітей з вадами вбивали. Також на фотографіях - її двоюрідний дід Леонардо Конті (Leonardo Conti), лікар, очільник медичної системи за націонал-соціалізму, що був причетний до проведення дослідів над людьми.

Леонардо Конті - один із головних медиків третього рейху

Леонардо Конті - один із головних медиків "третього рейху"

Восени цього року Ніссен представить спогади прабабусі у формі культурного проєкту. Із цих мемуарів видно, якою люблячою матір'ю вона була - будучи одночасно переконаною націонал-соціалісткою.

Ніссен почала дедалі більше вивчати історію власної родини після того, як сучасні правопопулісти в Німеччині вперше почали з'являтися у парламентах німецьких земель (вперше це сталося 2014 року в Саксонії), а потім - у 2017 році - обралися й до Бундестагу. І тому саме зараз вона вважає важливим говорити про злочинців у її сім'ї, навіть якщо вона, за її ж словами, "відчуває дуже сильний внутрішній спротив". "Я гадаю, що це багато у чому пояснюється лояльністю всередині родини - не хочеться бути зрадницею", - пояснює свої почуття жінка.

Вже кілька місяців Ніссен є членом спільноти людей, члени родин яких були злочинцями, їхніми соратниками або жертвами в часи нацизму. Сім'я Петера Поґані-Внендта (Peter Pogany-Wnendt), який очолює цю групу, належить до останньої категорії: його батьки вижили під час Голокосту, а його бабуся й дідусь, угорські євреї, були, ймовірно, застрелені в Угорщині нацистами. Поґані-Внендт працює психотерапевтом у Кельні, у своїй практиці він показує фотографію бабусі й дідуся у дерев'яній рамці, називаючи їх "носителями смутку і болю родини".

Бабуся і дідусь Петера Поґані-Внендта

Бабуся і дідусь Петера Поґані-Внендта

Психотерапевт Поґані-Внендт вже тривалий час шукає відповідь на питання, чому люди мовчать про те, що сталося багато десятиліть тому, про цю темну сторінку історії. Багато з тих людей, які брали участь у війні та були причетні до Голокосту, ніколи про це не говорили, каже він. "Несвідомо вони передали наступному поколінню цю неспокуту провину і почуття сорому", - вважає Поґані-Внендт. На його думку, те, що крайня права риторика і антисемітизм у Німеччині знову стали припустимими у суспільстві, може бути, зокрема, і наслідком цього пригнобленого почуття провини.

Мовчання довжиною у десятиліття

Так само як Лена Дітте Ніссен та Ґабріеле Пальм-Функе, Ґай Гофманн (Guy Hofmann) також шукав сліди нацистських злочинів у своїй родині. Кілька років тому він вперше натрапив на статтю на Вікіпедії про свого двоюрідного діда, який за часів нацистської диктатури був керівником важливого відомства у Мюнхені. І який незадовго до завершення Другої світової війни застрелив бійця руху опору. Гофманн ріс неподалік від місця, де було скоєне це вбивство, і часто ходив повз нього, коли був хлопчиком і юнаком. Про те, що на цьому місці один з членів родини став злочинцем, у сім'ї протягом десятиліть зберігалося цілковите мовчання.

Гофманну здається, що він лише на початку дослідження історії власної сім'ї. "Чим більше інформації я збираю, тим легше мені стає", - каже він. Тим не менш, Гофманн зізнається: попри те, що він не хоче брати на себе відповідальність за діяння членів своєї родини, таке минуле все одно є для нього обтяжливим. Нерідко йому також докучає недобре передчуття, що добробут його сім'ї може пояснюватися "аріанізацією", тобто примусовим вилученням у євреїв їхнього майна.

Тим часом Гофманн познайомився з онучкою чоловіка, якого застрелив його двоюрідний дід. Нещодавно він почав досліджувати й минуле свого діда. Для нього є важливим пролити світло на темну сторону історії його родини та зазирнути у кожен її куточок.

Дивитись відео 04:22

Вижити в пеклі: спогади колишнього в'язня концтабору (09.05.2018)

DW.COM

Аудіо й відео до теми

Також за темою

Реклама