Церковний ″макдрайв″: чому німці так полюбляють церкви на автобанах | Музика й кіно, література й мистецтво з Німеччини | DW | 15.04.2019
  1. Inhalt
  2. Navigation
  3. Weitere Inhalte
  4. Metanavigation
  5. Suche
  6. Choose from 30 Languages
Реклама

Культура й стиль життя

Церковний "макдрайв": чому німці так полюбляють церкви на автобанах

У ФРН дедалі популярнішими стають церкви, що функціонують прямо на автобанах. Тут, по сусідству з АЗС та вантажівками, подорожні та далекобійники моляться у цілковитій тиші та ставлять свічки у пам'ять про близьких.

Церкви на автобанах - явище у ФРН, що трапляється дедалі частіше

Церкви на автобанах - явище у ФРН, що трапляється дедалі частіше

У Німеччині дедалі зростає кількість людей, які відвідують церкви, що розташовані безпосередньо поруч із автобанами. Щороку такі храми відвідує близько мільйона осіб. Перша така церква з'явилася у Німеччині у 1958 році - у населеному пункті Адельсрід у Баварії, через який пролягає автобан A8. На сьогодні подібних церков налічується вже 47. Функціонують такі храми також і в сусідніх з ФРН країнах - Австрії та Швейцарії.

Таке збільшення кількості церков на автобанах та їхніх прихожан відбувається "знизу", без жодного планування з боку керівництва церков. Ініціаторами створення виступають приватні особи, об'єднання громадян або місцеві церковні громади, які будуть храми за власний кошт. І, на відміну від традиційних церков, де прихожани проводять значно більше часу, у храмах на автобанах вони проводять не більше п'яти-десяти хвилин. Згідно зі статистикою, більшість цих людей офіційно є прихожанами церкви, віком старше за 50 років, чоловічої статі, перебувають у шлюбі та проживають у Німеччині.

Анонімно та приємно

У своїх молитвах у таких храмах люди говорять і просять про різне: "Любий боже, дай моєму батьку сил для того, щоб померти, та захисти мого сина в Афганістані". "Нехай буде господь з усіма людьми, які страждають від раку". "Дякую, що зі мною є мій чоловік".

Вдячність та депресія, хвороби, катастрофи та кар'єра - у дописах у церковних книгах автобанових храмів віддзеркалюється уся Німеччина. Відвідувачі таких церков, анонімні подорожні, шукають перепочинку від стресу на автобанах, залишають на кілька хвилин ці пульсуючі транспортні артерії, якими пронизана країна.

Церква Зіґерланд на автобані А45

Церква Зіґерланд на автобані А45

"Для мене церква є чимсь на кшталт намету, захисним укриттям, де зі мною нічого не може статися. Я завжди сюди приходжу, коли мене щось непокоїть", - розповідає 19-річна Катаріна Шульц (ім'я змінене), яка щойно вийшла з церкви Зіґерланд. Ця церква розташована у федеральній землі Північний Рейн - Вестфалія на автобані A45. Вона була відкрита у 2013 році, і тепер церкву щомісяця відвідує близько двох тисяч осіб. З часу відкриття церкви люди вже заповнили своїми побажаннями, молитвами та словами вдячності 11 церковних книг від відвідувачів.

Без злості та з надією

Записи у цих книгах демонструють Німеччину, у якій немає ненависті. "Люди пишуть у них про свої занепокоєння та свою вдячність, і зрідка - про свою злість", - розповідає Уте Поль (Ute Pohl), голова фонду підтримки церкви Зіґерланд. На її думку, до таких церков, на відміну від "чат-клубів сучасних медіа", приходять радше люди, що перебувають у пошуку.

Алессія (Alessia), що регулярно відвідує церкву імені святого Рафаеля у Нівенгаймі поруч з Кельном, сподівається, що її скарги, висловлені на папері у церкві, будуть почуті, особливо - хлопцем, який її покинув. "Любий боже, я насправді воліла б приходити сюди до тебе з позитивними почуттями. Будь ласка, поверни Штефану віру у наші стосунки", - пише вона.

Каплиця на автобані у Касселі

Каплиця на автобані у Касселі

Подібні діалоги між парами відбуваються також у книгах для відвідувачів у церкві Зіґерланд. Цей феномен є відомим для Уте Поль: "Люди, які роблять подібні дописи, сподіваються отримати відповідь".

П'ять хвилин спокою

Анонімність у церквах на автобанах приваблює людей. І той, хто одного разу в них побував, дуже ймовірно, знову завітає до них під час наступної подорожі, свідчать дослідження. Для більшості відвідувачів не є проблемою, що у цих церквах практично ніколи немає священиків - скоріше, навпаки. Дві третини відвідувачів таких храмів, опитаних Католицьким університетом Фрайбурга, зізналися, що зупиняються тут спонтанно, що запалити свічку та помолитися.

До регулярних відвідувачів церкви на автобані належить і далекобійник Герберт (ім'я змінено). Щонайменше двічі на тиждень від зупиняється у протестантській церкві Меденбах на автобані A3 у федеральній землі Гессен. Чоловік каже, що робить це для того, щоб "просто розслабитися" та подумати.

Впевненою ходою, у синіх шортах, Герберт підходить до дверей каплиці та обережно відчиняє двері. Від підходить до вівтаря та запалює свічку, потім сідає на стілець зі світлого дерева, опускає голову, завмирає та насолоджується моментом спокою. Його погляд зупиняється на безлічі запалених свічок. "Ставити у церкві свічки у пам'ять про друзів та близьких колись навчила мене моя подруга", - пригадує чоловік. І після короткої паузи додає: "Про подругу я вже й забув, але цього ритуалу дотримуюся й досі".

DW.COM

Реклама