Художник Сергій Захаров: У Донецьку зараз 37-ий рік | Музика й кіно, література й мистецтво з Німеччини | DW | 25.01.2016
  1. Inhalt
  2. Navigation
  3. Weitere Inhalte
  4. Metanavigation
  5. Suche
  6. Choose from 30 Languages

Культура й стиль життя

Художник Сергій Захаров: У Донецьку зараз 37-ий рік

Український художник, засновник гурту "Мурзилки" Сергій Захаров, який зазнав катувань у так званій "ДНР", розповів у інтерв'ю DW про ситуацію в його рідному місті - Донецьку.

Мурзилка Сергій Захаров на відкритті виставки в Берліні

"Мурзилка" Сергій Захаров на відкритті виставки в Берліні

У Берліні у Фонді імені Генріха Белля відбулася презентація арт-фонду "Ізоляція", який свого часу функціонував у Донецьку, а зараз продовжує свою роботу в Києві. На відкритті свій перфоманс "Картковий будиночок" показав Сергій Захаров - засновник і єдиний художник арт-групи "Мурзилки". Захаров став відомим, зокрема, завдяки своєму зображенню російського офіцера й одного з керівників самопроголошеної "ДНР" Ігоря Стрєлкова з піднесеним до скроні пістолетом і написом "Just do it".

У липні і серпні 2014 року "Мурзилки" розміщували на вулицях Донецька картонні фігури із карикатурними зображеннями символічних (як булгаковський Шаріков) чи реальних (як польовий командир бойовиків Моторола) персонажів актуального паноптикуму. За три тижні протестної художньої діяльності Сергій Захаров поплатився півтора місяцями побиттів і катувань в одному з підвалів бойовиків. Сьогодні він живе у Києві і працює, серед іншого, над коміксом, присвяченим його поневірянням. Художник надав DW право на першу публікацію деяких із його малюнків, які невдовзі будуть опубліковані у форматі книжки (див. галерею наприкінці статті).

Просто зроби це! - Це трафаретне зображення Стрєлкова стало свого роду символом подій останніх років

"Просто зроби це!" - Це трафаретне зображення Стрєлкова стало свого роду символом подій останніх років

DW: Сергію, Ви свого часу дуже швидко й грамотно звернулися до мови стріт-арту, щоб висловити своє несприйняття подій у рідному місті. До того Ви були знайомі з цим жанром?

Сергій Захаров: Ні, я отримав художню освіту, але гроші заробляв дизайном меблів та інтер'єру. Однак коли сталося те, що сталося, у мене виникла потреба вийти на вулицю і висловити свою думку. Було очевидно, що стріт-арт - ідеальна форма для висловлення того, що ти хочеш сказати. Це мова вулиці, яка відкрита і доступна для всіх.

Один із найяскравіших Ваших образів "озброєний Шаріков" - герой знаменитої екранізації "Собачого серця" в камуфляжі і з автоматом Калашникова. У Вас було відчуття, що довкола Вас був саме "повсталий люмпен"?

Звісно, так воно і було! Ті самі люди, які вчора сиділи на лавці з пляшкою пива, "лузери", вийшли на вулицю. Але в руках у них була зброя, а в очах - відчуття зверхності: тепер вони сильніші за тебе! Це їхній зоряний час!

Дивитись відео 02:27
Now live
02:27 хв

Художник проти "карткового будинку" так званої "ДНР" (19.01.2016)

У Вашій інсталяції "Картковий будиночок" піраміда із портретів діячів "ДНР" розлітається, коли Ви знизу висмикуєте єдиного "джокера" цієї колоди - Володимира Путіна. Без цього персонажу всіх решти не було би?

Звісно. Я народився в Донецьку, виріс і все життя прожив у Донецьку. І мені очевидно, що це конфлікт, інспірований Росією, це російська зброя, російські військові спеціалісти, російські солдати, це люди, які приїхали воювати з території Росії як добровольці. Зі мною сиділа пара таких у підвалі, у них там існують і внутрішні конфлікти - вони приїхали повбивати, розважитися. Є такий психотип.

У тому підвалі Вам не лише зламали ребра: Вас катували, Ви провели десять днів скутим наручниками з іншою людиною. Як Ви реабілітувалися після такої травми, у тому числі психічної?

Коли я приїхав до Києва, мені всі пропонували психологів. Але найдієвішою психологічною допомогою виявилася робота над малюнками, у яких я розповідаю, що зі мною сталося. Я вирішив, що повинен все це намалювати.

Яке пояснення тому, що сталося, Ви даєте сьогодні?

Однозначного пояснення немає. Але очевидно, що таке неможливо було би зробити з людьми, здатними критично мислити, сприймати дійсність через фільтр власного мозку, а не з екрану телевізора.

Кажуть, що Донецьк оживає, люди повертаються. Чи можна говорити про повернення до нормальності?

Це залежить від того, що розуміти під словом "нормальність". Звісно, ситуація змінилась порівняно з літом 2014 року, коли вулиці були ірреально безлюдними і все разом нагадувало якийсь апокаліпсис, наче після атомної катастрофи. Зараз люди повернулись - але не тому, що там добре, а тому що там їхній дім і влаштуватися на іншому місці дуже важко.

За моїми відчуттями, там зараз 37-й рік: ніхто не може висловити свою думку. Є така колгоспна громадська думка, такий собі піонертабір, у якому заведено скандувати, що Україна погана. Процвітає стукацтво, соціальний остракізм, є гоніння інакодумців. Це та атмосфера, в якій зараз живуть люди.

Чи сподіваєтеся Ви коли-небудь повернутися до Донецька?

Насправді я живу з цим відчуттям: в осяжному майбутньому приїхати до свого міста, зайти у власний дім, пройтися своїми вулицями. Рік тому мені здавалося, що це станеться дуже швидко. Тепер зрозуміло, що доведеться запастись терпінням.

DW.COM

Аудіо й відео до теми