Хто має платити за збитки від екологічних катастроф? | Новини й аналітика зі світу політики: оцінки, прогнози, коментарі | DW | 25.02.2013
  1. Inhalt
  2. Navigation
  3. Weitere Inhalte
  4. Metanavigation
  5. Suche
  6. Choose from 30 Languages

Світ

Хто має платити за збитки від екологічних катастроф?

Хто має відповідати за збитки, спричинені вибухом на хімічному заводі, аварією на атомній електростанції чи діркою у танкері з нафтою? Поушки крайніх можуть тривати десятиліттями.

19 листопада 2002 року нафтовий танкер Prestige зазнав аварії біля іспанського узбережжя. Близько 64 тонн нафти забруднили майже три тисячі кілометрів морського узбережжя в Іспанії, Франції та Португалії. Загальна сума збитків – майже дев'ять мільярдів євро. Хто має платити? За понад десять років це досі так і не з'ясували. Кошти на очищення узбережжя лягли на плечі платників податків.

Даніель Міттлер: відшкодування часто лягає на плечі платників податків

Даніель Міттлер: відшкодування часто лягає на плечі платників податків

"Це далеко не єдиний випадок", - наголошує Даніель Міттлер, керівник відділу політики міжнародного офісу природоохоронної організації Greenpeace. "Спочатку мешканці зазнають екологічного лиха, а потім своїм же коштом - тобто податками - за нього ж і розплачуються", - зазначив Міттлер.

У випадку з танкером Prestige, як це часто буває, пошук відповідальних мало не зайшов у глухий кут. Судно належало фірмі з Ліберії та плавало для грецької компанії під прапором Багамських островів. То хто ж має взяти на себе збитки?

Платить той, хто заподіяв

"У принципі платити повинна особа, яка спричинила шкоду", - каже Гайке Даамс, експертка з ризиків довкілля мюнхенської компанії Munich Re. "Хто саме і в яких частинах, має встановити суд, якщо сторони шляхом мирової угоди самостійно не визначать платника", - пояснила вона в розмові з DW. Тільки тоді до справи можуть підключитися страхові компанії. Адже відповідальність компаній за екологічну шкоду прирівнюється до приватної відповідальності за спричинення шкоди третім особам.

"Якщо спричинювач шкоди встановлений, необхідно з'ясувати, чи він застрахований і чи буде забезпечено відшкодування", - каже Даамс. Це правило діє й у випадках природних катастроф - землетрусу, повені чи ураганів, які стали причиною збитків. Адже, по суті, підприємство повинно забезпечити собі захист від будь-яких можливих лих.

"У випадку природних стихій є лише деякі види шкоди, за спричинення яких вина підприємства не може бути встановлена", - наголошує Гайке Даамс. Якщо ж винуватцю можна закинути халатність, відсутність заходів безпеки або недостатній контроль, тоді страховка діє у будь-якому випадку.

Міра відповідальності

У випадку екологічного лиха починається довга й нудна тяганина з визначенням шкоди. З'ясовується питання, хто і в якій мірі винен в його спричиненні: тільки експлуатант чи шкода сталася через вину інших підприємств, які, наприклад, постачали устакування?

Коли у Мексиканській затоці три роки тому сталася аварія на нафтовій платформі Deepwater Horizon, що належала концерну British Petroleum, одне зі спірних питань стосувалося того, скільки коштів за екологічну катастрофу має сплатити фірма-експлуатант Transocean? Адже британський концерн ВР здавав платформу в оренду цьому підприємству.

Екологічна катастрофа у Мексиканській затоці (2010 рік)

Екологічна катастрофа у Мексиканській затоці (2010 рік)

Суперечка про те, на чиї плечі має лягти відповідальність, виникає дуже часто. "Візьмімо до прикладу велику атомну катастрофу на японській "Фукусімі" у березні 2011-го. Реактор, який зазнав аварії, будували концерни General Electric, Hitachi та Toshiba. Досі вони не сплатили жодної копійки за відшкодування наслідків катастрофи", - розповідає Даніель Міттлер з Greenpeace.

Рахунок за аварію на "Фукусімі" виставлений державі, оскільки експлуатант атомної станції Терсо націоналізований. Тобто за наслідки катастрофи, фактично, розплачуються платники податків, тобто японці. Компанія Tepco оцінює наслідки катастрофи на суму близько 80 мільярдів євро.

Як правило, перестраховані

Щодо техногенних катастроф діють особливі міжнародні правила відшкодування шкоди. Втім, навіть якщо аварії, скажімо, на атомних електростанціях спричиняються підприємствами, держава - читай: платники податків - часто вимушена перебирати відшкодування на себе.

20 січня 2000 року завалилася стіна котловану біля місць видобутку золота в Бая-Маре в Румунії. Сто тисяч тонн отруйних відходів видобутку потрапили до річки Тиса, згодом – до Дунаю і врешті-решт опинилися в Чорному морі. Незважаючи на те, що землі та водойми Бая-Маре донині отруєні, після банкрутства експлуатанта його наступник не виплатив жодних компенсацій.

Експерти ООН беруть проби води у Бая-Маре

Експерти ООН беруть проби води у Бая-Маре

Навіть якщо фірма застрахована, страхової суми часто не вистачає для покриття витрат на ліквідацію наслідків катастроф. За словами Гайке Даамс з Munich Re, підприємства нині в недостатньому обсязі страхують імовірну шкоду довкіллю. "Тому найчастіше збитки, спричинені третім особам, не застраховані або застраховані в недостатньому обсязі. Щодо ризиків спричинення шкоди довкіллю, то, як правило, відсутнє не лише обов'язкове страхування, а й усвідомлення цих ризиків у принципі", - пояснила експерт.

Відсутність компетентних міжнародних судів

За словами Даніеля Міттлера з Greenpeace International, бракує й міжнародного регулювання відповідальності за шкоду, спричинену довкіллю. Він вважає за доцільне створити міжнародний кримінальний суд, який би розглядав екологічні справи і притягав би до відповідальності міжнародні концерни за спричинені ними екологічні катастрофи.

"Катастрофа у тому, що довкілля не витримує нашого щоденного виробництва та споживання", - каже природоохоронець і додає: "На це практично не зважають. У фокусі лише окремі катастрофи замість системних помилок".