″Українське кіно схоже на Потсдамську площу″ | Музика й кіно, література й мистецтво з Німеччини | DW | 14.10.2013

Познайомтесь з новою DW

Скористайтесь ексклюзивною можливістю ознайомитися з бета-версією нової DW. Своєю думкою Ви можете нам допомогти зробити нову DW ще кращою.

  1. Inhalt
  2. Navigation
  3. Weitere Inhalte
  4. Metanavigation
  5. Suche
  6. Choose from 30 Languages
Реклама

Культура й стиль життя

"Українське кіно схоже на Потсдамську площу"

Що молоді українські кінематографісти можуть запозичити в німецькій системі навчання та кіновиробництва в інтерв'ю DW розповіла випускниця Академії німецького кіно та телебачення.

Режисерка Тетяна Кононенко

Режисерка Тетяна Кононенко

У Харкові у Першому Центрі сучасного мистецтва "ЄрміловЦентр" пройшли покази фільмів чотирьох молодих режисерів Берлінській академії німецького кіно та телебачення (Deutsche Film-und Fernseheakademie). Серед представників молодого німецького кіно 33-річна українська режисерка Тетяна Кононенко. Вона народилася в Кіровограді. У 19 років поїхала вчитися до Німеччини. У її доробку вже чотири фільми. Про свій шлях до німецької режисури вона розповіла в інтерв’ю DW.

DW: Чому Ви вирішили здобувати режисерську освіту саме в Німеччині?

Тетяна Кононенко: Своє дитинство я провела у Тюрингії, мій батько був військовим. Моя сестра теж мешкає в Німеччині. Але вчитися в Німеччині я вирішила, бо зрозуміла, що навчання на факультеті україно-німецької філології Кіровоградського педагогічного університету мені мало що дає. Я була впевненою у собі дівчиною, але мої батьки не мали "корисних зв’язків", а без цього в 90-их роках в Україні важко було пробитися. А в Німеччині такий шанс є.

DW.COM

Чи важко було пристосуватися до німецької системи навчання?

Студенту-початківцю зі Східної Європи важко одразу зрозуміти різницю між підходами до навчання. В Україні ми звикли до того, що нам дають задавання, яке ми повинні виконувати. А в Німеччині все побудовано на "розкритті індивідуальності". Тобто ти сам маєш знайти собі завдання: опрацювати тему, зрозуміти сенс того, що ти робиш. Це справжня наукова робота на кожному етапі, яка підштовхує людину постійно задаватися питаннями: хто я, що я роблю, ким хочу стати тощо. От і я спершу думала, що оскільки я завжди багато писала, то можу стати журналістом. Але мене взяли лише на факультет економіки і соціальних комунікацій Берлінського університету мистецтв. Тоді в університеті я почала відвідувати курси відеоарту на факультеті експериментальних медіа. Мені це дуже сподобалося, і згодом я закінчила університет зі спеціальністю "митець відеоарту". А пізніше 2009 року вступила до Берлінської академії німецького кіно та телебачення.

Як молода режисерка Ви зняли вже чотири фільми. Як гадаєте, чи є у Вас шанс стати відомим режисером у Німеччині?

Складне питання. Німеччина дає можливості талановитим, які, так би мовити, грають за правилами. Тоді знаходяться і гроші на такі фільми, як, приміром, "Хмарний атлас" або соціальні телесеріали. Для режисерів, що критично мислять, усе набагато складніше. Можна в один день опинитися без роботи. Але шанс завжди є. Я ще лише режисер-початківець. Але я точно знаю, що не хочу знімати красиве телебачення задля високих телерейтингів. Хочу знімати авторське кіно.

Ви розглядаєте можливість повернутися до України і працювати тут?

Теж складно відповісти. У Харкові я нині знімаю свій перший індивідуальний фільм - есе про історію Державного будинку промисловості. І я зрозуміла, що з інтелектуальної, філософської точок зору я в Німеччині. А на внутрішньому рівні, на рівні часових фонів, психологічних тонкощів - в Україні. Тож, знімати мені простіше в Україні. (Нині в Україні Кононенко знімає фільм "The Building". - Ред.) Але повертатися? Усе моє життя в Німеччині. Я б хотіла працювати в Україні, але жити все ж у Європі.

Кадр із фільму Кононеко The Building, який режисерка знімає у Харкові

Кадр із фільму Кононеко "The Building", який режисерка знімає у Харкові

Що можете порадити українцям, які хочуть стати режисерами?

Виходячи з того, що на українських факультетах режисури на відміну від німецьких немає ані бюджетів для зйомок навіть дипломних робіт, ані відповідної апаратури, тобто нічого, імовірно, краще було б взагалі не витрачати свої гроші і час на це. Якщо є можливість, то краще навчатися в Німеччині або Великобританії. Мені здається, що молодим українцям, якщо вони хочуть піти цим шляхом, треба просто починати знімати. І не корів, не поля, не покинуті села, якихось дідусів, бабусь, а місто! Людей у ньому! Знімати і надсилати свої роботи, де лише можна. Для мене українське кіно - це така собі Потсдамська площа після падіння Берлінського муру: нічого немає, але потенціал великий. Українцям треба просто зробити "нову українську хвилю" в кіно.