ТЕС і діагноз „руйнування особистості” | Новини й аналітика про Німеччину, Україну, Європу та світ | DW | 19.01.2009
  1. Inhalt
  2. Navigation
  3. Weitere Inhalte
  4. Metanavigation
  5. Suche
  6. Choose from 30 Languages
Реклама

Головна

ТЕС і діагноз „руйнування особистості”

Кожен знає, що вугільні електростанції – вороги клімату. Але з їхніх димарів в атмосферу потрапляє не тільки парниковий газ СО2, а й чимало інших шкідливих речовин.

default

Зокрема, ртуть - один із найотрутніших хімічних елементів, що тільки існують на нашій планеті. Від часів індустріалізації концентрація цього важкого металу в довкіллі збільшилася в середньому втричі. У деяких регіонах промислово розвиненої Європи – в двадцять разів. Переважно внаслідок інтенсивного спалювання відходів та вугілля. Фахівець науково-дослідного центру в місті Карлсруе Єнс Корел:

„Корисна копалина вугілля містить набагато менше ртуті, ніж тверді побутові відходи. Порівняно із сміттєспалювальними заводами, теплоелектростанції начебто й загрози не мають становити: ну, що таке п’ять мікрограмів, тобто п’ять мільйонних часток грама ртуті на кубометр емісій? Але якщо взяти загальну кількість, картина відразу змінюється. Усі разом німецькі вугільні ТЕС викидають цілих п’ять тонн ртуті щороку. Усі європейські, за нашими оцінками, - понад двісті тонн.”

Точних даних немає. Як не існує сьогодні й приладів для вимірювання вмісту токсичної речовини в димових газах ТЕС. На відміну від сміттєпереробних підприємств, енергетичні концерни контролювати цей показник не зобов’язані. Екологи давно б’ють на сполох і вимагають відповідних змін у законодавстві. Керівниця розташованого в Галле Інституту токсикології, професорка Гайді Фот:

„На жаль, природа так забруднена сполуками ртуті, що ми дедалі частіше виявляємо їх у харчових ланцюжках. На наших столах токсичний метал опиняється передусім із морепродуктами. З атмосферними осадами він потрапляє в озера, річки, моря та океани. В одній мушлі, креветці чи сардині накопичується незначна кількість отрути. Але великі хижаки, як, наприклад, тунець або палтус, за своє довге життя з’їдають дуже багато таких рибок. Тому навіть в одному шматочку філе може міститися небезпечна для здоров’я доза отрути.”

До того ж у вигляді метилованих сполук, які майже в сто разів отруйніші. Спалювання мільйонів тонн вугілля має фатальні наслідки й для мешканців дикої природи. Біологи застерігають, що незабаром на межі виживання опиняться численні популяції птахів та ссавців, які харчуються переважно рибою. „Тваринам не накажеш: негайно переходьте на інший корм, - веде далі Єнс Корел. – Як не радять сьогодні більше вагітним жінкам їсти загалом дуже корисні й необхідні для здоров’я рибні білки та жирні омега-3 кислоти”:

„На особливу небезпеку наражається плід, тому що ртуть легко долає природний захисний бар’єр – плаценту. Нейротоксична речовина може вразити мозок майбутньої дитини, порушити формування нервової системи, загальмувати розумовий та психічний розвиток. Із грудним молоком отрута передається й немовлятам.”

У дорослих симптоми токсичного отруєння нерідко виявляються через багато років. Люди починають раптом скаржитися на розлад координації рухів, на погіршення пам’яті, брак уваги, на постійну втому. І водночас – на надзвичайну дратливість, збудливість, безсоння, незрозумілу тривогу. Підступність ртуті в тому, що вона руйнує людську особистість, пояснюють невропатологи. У важких випадках пацієнти взагалі втрачають контроль над своїми відчуттями та почуттями. Вони не спроможні визначити, ситі вони чи голодні, хочеться їм спати чи ні, поганий у них настрій чи добрий. „Нам доводиться дорого розплачуватися за виробництво електроенергії на вугільних електростанціях, - підсумовує токсиколог Гайді Фот. – Треба рятувати довкілля не лише від двоокису вуглецю, а й від ртуті. Це не менш глобальна, й не менш гостра проблема”:

„Міжнародними зусиллями ми повинні домогтися, щоб найефективніші технології, найліпші фільтри для очищення димових газів застосовували скрізь. На всіх європейських ТЕС, а, бажано, й в цілому світі...”

„Зелені” кіловати: чесна ціна

Людство, власне, вже могло б забезпечувати себе енергією без шкідливих викидів та радіоактивних відходів. Техніка для опанування невичерпних екологічно чистих джерел існує, й її постійно удосконалюють. Якби ще вітер дув за розкладом, і сонце не ховалося за хмарами...

„Середня німецька родина з чотирьох осіб споживає за рік від трьох із половиною до чотирьох із половиною тисяч кіловат-годин електроенергії. Чотири мільйони їх виробляє один-єдиний вітрогенератор. Цього струму вистачило б для тисячі сімей. А всі наші вітряки теоретично могли б покривати потреби половини хатніх господарств району Гарц.”

„Теоретично”, - повторює Томас Радах, головний інженер парку вітрових турбін Друіберґ. Бо трапляється, що саме ввечері, коли всі вмикають світло, телевізори, електроплити, панує цілковите безвітря, й лопаті пропелерів узагалі не обертаються. І навпаки, вночі, коли споживання падає до мінімуму, в горах Гарцу раптом здіймається такий сильний вітер, що електроенергію нікуди дівати. „Поки що ми розв’язуємо проблему за допомогою невеличкої гідроелектростанції”, - пояснює керівник проекту Ульріх Наруп:

„Якщо пропонування в електромережі перевищує попит, насоси починають закачувати воду у верхнє сховище. У періоди пікового навантаження її скидають назад – на гідротурбіни. Додаткові кіловат-години зможуть виробляти й біогазові електростанції. Частиною єдиної „зеленої” енергосистеми стануть також сонячні батареї, а в майбутньому навіть акумулятори міського та приватного електротранспорту.”

Заряджати останні в години перевиробництва буде не лише доцільно, а й вигідно. Адже „зайва” електроенергія коштуватиме значно дешевше. Добре продумана цінова політика повинна спонукати населення до гнучкості. „Звичайно, це зручно – мати під рукою купу електроприладів і вмикати їх, коли заманеться, не зважаючи ні на що, - веде далі Ульріх Наруп. – Та альтернативна енергетика й марнотратство – несумісні речі”:

„До того, як в оселях з’явився електричний струм, було само собою зрозумілим завжди орієнтуватися на погоду. Жодна господиня не розпочинала прати, якщо цілий день мав іти дощ. За наявності електросушарки це байдуже. Так само – й в інших випадках. Запускаючи машину для миття посуду, ми не замислюємося, багато зараз виробляється електроенергії чи ні, дорога вона на даний момент чи дешева. Бо це не відбивається на наших гаманцях.”

Нерівномірність попиту й непередбачуваність погоди роблять надзвичайно складним менеджмент енергосистем. Чи стане та, що її створюють у Гарці, на сто відсотків альтернативною та регіональною, тобто, незалежною, як того прагнуть, покаже час. Чотири роки Федеральне міністерство охорони довкілля надаватиме „зеленим” енергетикам фінансову підтримку. „А потім, - прогнозують скептики, - знову знадобляться атомні та вугільні електростанції. Без субсидій проект буде економічно збитковим.” „Це залежно від того, як рахувати”, - відповідає Ульріх Наруп:

„Атомна енергетика вважається дешевою тільки тому, що не беруться до уваги величезні витрати на спорудження кінцевих сховищ для ядерних відходів. Цей борг сплачуватимуть майбутні покоління. На плечі нащадків ляже й ліквідація наслідків потепління клімату, великою мірою спричиненого парниковими викидами ТЕС. Так, вітрова та сонячна електроенергія спочатку обходитимуться нам дорожче. Та це чесна ціна за чисте сумління...”

За матеріалами кореспондентів