Таємна свідомість рослин... | Новини й аналітика про Німеччину, Україну, Європу та світ | DW | 31.05.2009
  1. Inhalt
  2. Navigation
  3. Weitere Inhalte
  4. Metanavigation
  5. Suche
  6. Choose from 30 Languages
Реклама

Головна

Таємна свідомість рослин...

„Під землею природа створила систему комунікації не меншу за всесвітнє павутиння Інтернету, - стверджує професор Дітер Фолькман. – Величезна мережа з переплетеного коріння дозволяє рослинам спілкуватися між собою.”

default

Життєво важлива інформація - наприклад, про настання посух або про появу перших шкідників - „зашифрована” в хімічних речовинах, що їх рослини виділяють у ґрунт і всмоктують разом із водою. „Коріння взагалі виконує функції „центрального командного пункту”, - додає мікробіолог Франтішек Балушка. – Воно росте не куди йому заманеться, а орієнтуючися за електричними полями, за силою тяжіння, за магнітним полем Землі - так само, як це роблять птахи. На кінчиках молодих коренів міститься багато різних надчутливих сенсорів, і всі разом вони „знають”, у якому оточенні росте рослина, скільки метрів чи сантиметрів вона заввишки, скільки вологи та яких мінеральних речовин вона зараз потребує тощо. Не виключено, що рослини взагалі мають більше різних рецепторів, ніж тварини та люди. Точніше, більше, ніж нам на сьогодні відомо...”

Frantisek Baluska

Франтішек Балушка

У фітогормони теж спочатку не вірили

Франтішек Балушка та Дітер Фолькман працюють в Інституті клітинної та молекулярної біології Боннського університету й є одними із засновників нової наукової дисципліни, яка називається „нейробіологія рослин”. У прихильників класичної ботаніки від цих слів волосся стає дибки: до чого тут нейробіологія, коли в рослин немає нервової системи, яка могла б аналізувати зовнішні сигнали й „приймати рішення”.

„Цілковита нісенітниця! – обурюється професор Гейдельберзького інституту рослинництва Давід Робінзон. – Між рослинним і тваринним світом хоч і є деякі паралелі на молекулярному рівні, але немає нічого спільного ні на рівні клітин, ні на рівні тканин, ані на рівні органів. Я впевнений, що ця дурнувата „наука” проіснує недовго.”

Screenshot computergenerierte Pflanze

У 30-х роках минулого століття науковці встановили, що головну роль у регуляції росту молодого листя, пагонів, зародків відіграє гормон ауксин. „Тоді теж казали: гормони в рослинах? Цього не може бути! - веде далі Дітер Фолькман. – Невдовзі було знайдено цілу низку інших фітогормонів. Потім з’ясувалося: деякі з них ідентичні тим, що наявні у тварин. Сьогодні з нейробіологією ситуація повторюється. Я та мої колеги ніколи не казали, що в представників світу флори є „нерви”. Але доведено, що рослини реагують на зовнішні подразники електричними сигналами, які дуже нагадують нервові імпульси...”

Кожен гарбуз на городі...

„Електричні процеси – це одна з основних ознак життя. Вони відбуваються в усіх живих істотах”, - розповідає доцент Ботанічного інституту Гісенського університету Губерт Феле. На лабораторному столі за так званим „щитом Фарадея”, який потрібен для захисту надчутливої апаратури від зовнішніх електромагнітних полів, зеленіє кормова квасоля. Озброївшись мікроскопом, науковець обережно вводить у листя вимірювальні електроди. Вони завтовшки всього в тисячну частку міліметра й тому вміщуються в міжклітинному просторі: „Я хочу з’ясувати, чи існує системний зв’язок. Тобто, чи реагує на подразник ціла система - сусідній листок, а також ті, що розташовані далі, на іншій стеблині.”

Blätter der Saubohne mit Mess-Elektroden

Для цього на одному з листочків квасолі Губерт Феле робить невеличку подряпину й крапає в неї соляний розчин. За кілька секунд електроди фіксують на непошкодженому листі поруч максимальний імпульс. „Як ми бачимо, електричний сигнал передається рослиною, - каже дослідник. – Щоправда, значно повільніше. А саме - зі швидкістю від пів сантиметра до сантиметра на секунду. В організмі людини, наприклад, імпульси поширюються зі швидкістю сто метрів на секунду. Це означає, щоб передати інформацію на відстань одного метра нашій нервовій системі потрібні соті частки секунди. У рослин це триватиме дві-три хвилини.”

Але, зауважує ботанік, і такої швидкості достатньо, щоб листя на інших гілках устигло „підготуватися” до навали шкідників: „Рослини неспроможні кинутися навтіки. Вони не мають ніг. Зате можуть зіпсувати нападникам апетит. За якихось півгодини усе листя починає виробляти речовини, що аж ніяк не смакуватимуть шкідникам. А деякі види навіть захищаються отрутою, що вбиває ворогів. Кожне дерево в лісі, кожен гарбуз на городі й кактус на підвіконні активно спілкується із зовнішнім світом. Дуже цікаво було б у деталях дізнатися, яким саме чином...”

Щось схоже на мозок має бути

„Коли двадцять років тому я заявив, що рослини можуть бачити, чути, що вони реагують на запахи, на смак, на емоції, то в науковому світі зчинився такий галас, що не передати, - пригадує професор Боннського університету Дітер Фолькман. – Попри те, що деякі з цих „фантазій” вже експериментально підтверджені, класична ботаніка й досі від них відхрещується.

Erosion Wurzeln Baum Strand Wasser EUCC

Простіше за все сказати: у рослин немає вищої нервової системи, й на цьому кінець дискусіям. Але ж повинна бути якась інша, що дозволяє так майстерно пристосовуватися до будь-яких умов. Іще Чарльз Дарвін припускав: кінчики молодого коріння виконують такі самі функції, як і мозок малорозвинених тварин...”

Розмовляти з квітами

Нещодавно на полицях німецьких книгарень з’явилася книжка „Таємна свідомість рослин”. ЇЇ автор, журналіст Йозеф Шепах, наводить чимало прикладів, які яскраво підтверджують: зелена царина природи – це не зібрання добре сконструйованих „біороботів”. Наукова оглядачка Сузанне Біліг розповідає: „Після того, як прочитаєш цю книжку, справді не можна виключити, що рослинам притаманні певні почуття. Хоч так і залишається незрозумілим, де та як вони формуються. Однак Йозеф Шепах і не намагався зробити ґрунтовний аналіз, він збирав факти. Довго й ретельно. І ці факти вражають.

Вусики гороху, наприклад, і без очей здалеку „бачать” прутик чи гілку, за які їм треба вхопитися. Томати вміють „передбачати” погоду. За три дні до приходу циклону, шкірка на червоних плодах товстішає – щоб не пошкодилася ніжна м’якоть із насінням. Виноград, як виявилося, полюбляє класичну музику, й особливо – твори Моцарта.

Deutschland Weinbau Weinberg in Hitzacker im Wendland

Неподалік від Флоренції італійський дослідник Стефано Манкузо встановив на одному із схилів 15 динаміків. Музика з них лунала так тихо, що людське вухо її практично не сприймало. Гармонійні пасажі зате добре „чула” виноградна лоза, яка стала швидше рости й дала більші та солодші плоди.

Рослинам, напевне, властиве й щось на зразок больових відчуттів. Інакше чому в пошкоджених клітинах багатьох видів було виявлено всім нам добре знайому субстанцію – аспірин. Важливу роль відіграє й те, що ми називаємо нюхом. Коли козулі починають ласувати молодими пагонами тополі, дерево викидає в повітря більше пахучого гормону – етилену. Це сигнал тривоги для „товаришів по виду”, щоб ті негайно накопичували в листі несмачну гірку речовину – танін, аби зберегти своє зелене вбрання. Тютюн розправляється із шкідниками іще рішучіше: вміст нікотину може настільки підвищитися, що в одному-єдиному грамі зеленої маси буде сконцентровано так багато отрути, як і в ста міцних цигарках без фільтру.”

Prächtige Passionsblume im Botanischen Garten

Але, наголошує Йозеф Шепах, агресія не є типовою реакцією для світу флори. 95 відсотків усіх рослин суходолу виживає завдяки симбіозу, завдяки кооперації. Цим і можна пояснити феномен їхньої надзвичайної комунікативності. Добрі садівники недарма кажуть: із квітами обов’язково треба розмовляти...

Автор: Ганна Філіпп

Редактор: Христина Ніколайчук