Таня Малярчук: Біжи, Абаді, біжи! | Deutsche Welle - Авторська колонка | DW | 17.09.2015
  1. Inhalt
  2. Navigation
  3. Weitere Inhalte
  4. Metanavigation
  5. Suche
  6. Choose from 30 Languages
Реклама

Авторська колонка

Таня Малярчук: Біжи, Абаді, біжи!

"Ми жебраки, за душею нічого не маємо, тільки голодних дітей і старих батьків. Поки сюди, в Європу, доїхали, засмерділися так, що самим блювати хочеться", - Таня Малярчук, спеціально для DW.

Таня Малярчук

Таня Малярчук

Абаді має запальний характер і сам в цьому зізнається. Каже, що багато речей зараз оцінив би по-іншому, можливо, десь повівся б не так. Хоча невідомо. Але війна, каже, все швидко визначила сама, від тебе одного мало що залежить. Українцям не розказувати - я з розумінням киваю головою.

Абаді 30 років. Він народився в Алеппо. Хоча його батьки з села й освіту мали погану, віддали все, щоб їхній син не виріс телепнем. Абаді добре вчився, став програмістом, трохи знається на математиці й фізиці. Книжки не читає, але любить кіно. Непогано володіє англійською. Постійно носить навушники - навіть у ці кілька тижнів, коли батарея в його телефоні давно сіла і музику слухати нізвідки. Мені з навушниками затишніше, каже, так багато галасу останнім часом, всі плачуть, стогнуть, панікують, не можу це слухати, кажу їм: чого панікуєте, все буде добре, забули, як мене звати?

Він теж виходив проти Асада в 2011-му. Всі виходили проти Асада.

Асад диктатор, каже Абаді, а диктатори добровільно не залишають трон. Їх або скинеш, або мучся і не скавули. Як скинеш, то не факт, що стане ліпше, але як нічого не робитимеш, то ліпше не стане ніколи, бо диктатори самі не йдуть. Але часи диктаторів закінчуються, каже Абаді. Люди вже не ті, що були раніше, вони бачать, як живе Європа, і питають себе: а чому ми не можемо жити так само? Чому у них президент, а в нас диктатор? От ми й вийшли. Ми хотіли захистити дітей, яких заарештували за антиурядові графіті.

Я знову розуміюче киваю головою і вклинюю щось про Януковича і побиття студентів.

Колючий дріт від біженців на угорському кордоні

Колючий дріт "від біженців" на угорському кордоні

У нас відразу почали стріляти, не слухає Абаді, загинув 11-річний хлопчик, його похорон викликав ще більші демонстрації, які вже придушувала армія. Демонстранти взяли в руку зброю. І всі інші теж. Сирію поглинуло пекло. Ми хотіли політичної свободи, розумієш, щоб звільнили політв'язнів, щоб не було корупції, все те саме. І ми програли. Окей. Сирії більше нема. Мої батьки наполягають, що не варто було рипатися, був принаймні порядок, а я не знаю, чи варто, чи ні. Я максималіст. Мені, щоб жити, порядку замало.

Абаді слідкував за Євромайданом і навіть надіслав на якусь з революційних сторінок у фейсбуці фото підтримки з Сирії, щось типу "Сирія з Майданом". Українського прапора вони з приятелями не знайшли, тому розмалювали аркуш А4 жовто-блакитними фломастерами. Фото набрало шістсот лайків, Абаді дуже гордився.

Вас, кажу натомість, біженців, зараз не дуже жалують.

Абаді: а за що нас жалувати? Ми жебраки, за душею нічого не маємо, тільки голодних дітей і старих батьків. Поки сюди доїхали, засмерділися так, що самим блювати хочеться. Я розумію загальну неприязнь. Ми тут чужі, ми несемо з собою війну, у нас страшні обличчя. Я сам себе почав боятися. В Угорщині Абаді і його батьків перевозили з одного табору до іншого. В наметах постійно стояли, так було тісно, що ні сісти, ні лягти. Йшов дощ. Їжі не було ніякої. Туалетів теж. Одну стару жінку побили охоронці, вона впала, винесли кудись, і більше жінку ніхто не бачив. Обзивали. Погрожували. Потім чомусь з'явились румунські прикордонники. Сказали, каже Абаді, що на місці угорських просто повбивали би нас. А я їх питаю, бо тільки один в групі знаю англійську: за що нас вбивати? Що ми зробили?

Йому трохи заплітається язик, бо Абаді вже не пам'ятає, коли спав. Тиждень? Два? Він потягує плечима, каже, що сон не такий важливий, без нього можна обійтись. Головне, каже, для нас - це триматися разом, щоб ніхто не загубився, бо ситуація змінюється щохвилини. Треба бути готовим бігти. Як вчасно не побіг, вважай пропав. Моя група для мене як сім'я. Нас всього двадцять. Всі з Алеппо. Важливо вберегти гроші, які в нас є.

І скільки маєте грошей, питаю. Десять тисяч євро. Багато, кажу. Мало, заперечує. Було більше, але половину вже віддали сталкеру, він обіцяв відвезти в Німеччину, але в Угорщині втік. В Сербії на кордоні теж треба було дати, там мафія, а не міліція, забрали би все, якби знали, скільки є. Всі хочуть грошей. Тому гроші треба ховати.

І Абаді таємничо усміхається, даючи зрозуміти, що ніхто в цьому світі нізащо не здогадається, де він заховав свої скарби.

Угорська поліція проти біженців

Угорська поліція проти біженців

І раптом питає: підкажи, що робити, щоб тут сподобатися? Ми в Сербії купили новий одяг, а старий спалили, бо дуже смердів. Не хочемо, щоб про нас погано думали. В мене є людська гідність. Мені треба поголитися і підстригтися.

Я мовчу, бо знаю, що фризура навряд чи допоможе Абаді. Як би він не старався, він все одно мало кому тут сподобається. Про біженців не думають в однині. Для певної частини Європи Абаді - мусульманин і потенційний терорист, підступний хитрун, який прокрадається в "нашу" Європу, щоб перетворити її на одну велику мечеть, в стінах якої ісламські бойовики мріють сорока незайманими дівицями. Для певної частини Європи Абаді - це злість і морок, це страх бути поглинутим, це страх зникнути під навалою новітніх варварів. Ангел апокаліпсису. Щоб врятуватися, треба негайно зводити довкола себе мури і вчасно ставати на пальці тим, хто підлізає вгору. Так вже зробила Угорщина. Треба захищати християнські цінності, заявили Польща та Словаччина. Треба гнати їх, дорослих чоловіків, назад захищати свою батьківщину, говорять в Україні. Біженцям з Донбасу говорили те саме.

Тому ні, Абаді, не сподівайся комусь сподобатися. Просто біжи. Біжи, Абаді.

Ми стоїмо на Західному вокзалі у Відні. Тут багато біженців, мало клунків, всі тримаються купки, недовірливі, чоловіки курять збоку. Під'їжджають автобуси.

Можна тебе сфотографувати, питаю Абаді. А нащо, відповідає. У нас всіх одне лице, фотографуй кого хочеш, але напиши, якщо будеш про мене писати, що звати мене Абаді. Абаді означає безсмертний.