Сергій Лозниця: Путч 1991 року - це застереження Майдану | Музика й кіно, література й мистецтво з Німеччини | DW | 02.11.2015
  1. Inhalt
  2. Navigation
  3. Weitere Inhalte
  4. Metanavigation
  5. Suche
  6. Choose from 30 Languages
Реклама

Культура й стиль життя

Сергій Лозниця: Путч 1991 року - це застереження Майдану

В інтерв'ю DW український режисер Сергій Лозниця розповів про тупиковий, на його думку, шлях розвитку Росії і про те, що має зробити Україна, аби не повторити помилок 1991 року.

Кадр із фільму Подія Сергія Лозниці

Кадр із фільму "Подія"

Свинцеве небо. Мжичка. Барикади на вулицях. Вщерть набита людьми Двірцева площа у Санкт-Петербурзі - тоді ще Ленінграді. Крупні плани облич. На них - і тривога, і страх, і сум'яття, й надія. Погляди звернені до імпровізованої трибуни, з якої мовлять оратори, що змінюють один одного. Ні титрів, ні звичного закадрового голосу немає. Своєрідним коментарем слугують хіба лише "звернення до громадян", що доносяться із динаміків, і музика з "Лебединого озера" як рефрен.

Про те, як росіяни (в основному, ленінградці) переживали серпневий путч 1991 року, розповідає документальний фільм "Подія" - нова робота українського режисера Сергія Лозниці, який живе в Берліні. Наприкінці жовтня ця 74-хвилинна стрічка, що базується на архівному матеріалі, отримала премію Leipziger Ring, яку присуджує німецький фонд Friedliche Revolution. Церемонія нагородження відбулася на 58-му Лейпцизькому міжнародному фестивалі документального та анімаційного кіно DOK Leipzig. Там DW зустрілася з кінематографістом.

Сергій Лозниця

Сергій Лозниця

Deutsche Welle: Події, про які йдеться у Вашому новому фільмі, відбулися майже чверть століття тому. Чому Ви взялися за цей проект тепер?

Сергій Лозниця: Мені здалося, що буде дуже цікаво зробити таку картину як смислову пару до "Майдану". З одного боку, це - попередження. З іншого - спроба зрозуміти, наскільки змінилися Росія та Україна за чверть століття. Адже матеріал цілковито вражаючий. Він лежав, нікому не потрібний, в архіві Ленінградської студії документальних фільмів, тепер це російський держархів. На мою думку, дуже важливо повертатися до цих моментів історії, щоб мати можливість їх переосмислити. Тим паче зараз, коли Росія переживає тупиковий момент у своєму розвитку. По-моєму, люди знову стоять перед вибором - так само, як це було 1991 року.

Коли дивишся "Подію", виникає дивовижний ефект присутності. Схоже, свою роль тут відіграла робота, пов'язана з озвучуванням картини…

Я вже більше десяти років працюю зі звукорежисером Володимиром Головницьким - генієм у своїй галузі. Робота над картиною "Подія" тривала приблизно три місяці. Для документальної стрічки це пристойно. Звук збирали ретельно - в основному, в інтернеті. Мене вразило, що аудіозаписів того часу практично не збереглося. "Ефект присутності" виникає ще й тому, що ніхто не коментує фільм. Відсутність закадрового голосу дає вам можливість вдивитися у кадр і відчути цю саму присутність. І я намагаюся не заважати глядачеві. Ну, а потім - монтаж, звісно. Він має бути таким, аби ви як глядач його не помічали.

Кадр із фільму Подія Сергія Лозниці

Кадр із фільму "Подія"

Протягом майже всього фільму дія розгортається на тлі поганої погоди. Ближче до завершення хмари раптом розходяться, все освітлюється сонцем, навіть чутно спів пташок. Але дуже швидко небо знову затягується, і знов стає похмуро й важко. На цій ноті стрічка завершується. Це символічний відеоряд?

Навіть і не думав про це. Адже я змонтував все більш-менш послідовно, як події й відбувалися. Але бачите - виходить, що і погода відповідно реагувала на ті події. Ну, а якщо серйозно, то, як на мене, це була псевдореволюція, інспірована згори, яка мала певні цілі - скинути компартію та забезпечити можливість приходу до влади в Росії певним угрупуванням. А народ потрібен був як таке собі шоу. І все вдалося. В результаті маємо те, що маємо…

Одного разу Ви сказали, що "Подія" - це рима до "Майдану". А якою Вам бачиться теперішня ситуація в Україні?

Війна там іде. І Росія поводиться в ній, як агресор. Всі прекрасно знають, що територія однієї європейської держави вперше після Другої світової війни була окупована іншою європейською державою. Порушений Будапештський меморандум, в якому Росія, Великобританія і США гарантували недоторканність території України. Тепер ніхто ніколи не підпише подібного документу, я впевнений. Ось результат того, що сталося. І це - головне, що має турбувати.

Київ з надією дивиться на Брюссель. Між тим експерти вважають, що європейці дещо побоюються України: мовляв, чому ми повинні надавати фінансову допомогу державі, де існує корупція та олігархія? Як Ви дивитеся на таку установку?

Якщо існує такий напрям думок, я запропонував би хлопцям з Європи розробити якийсь план, який дозволив би диктувати ситуацію. Адже був, наприклад, "план Маршалла". У будь-якому разі, можна створити певні умови, за яких гроші будуть працювати. А зараз Україні у першу чергу потрібно змінити усіх суддів. Забезпечення правосуддя - завдання першочергової важливості. Наступне: необхідний публічний судовий процес по Майдану. Тому ж Януковичу треба дати можливість на ньому виступити - хоч і скайпом. Треба все детально розібрати. Абсолютно необхідно розслідувати розстріл демонстрантів на Майдані, коли близько ста людей загинуло. Це ж катастрофа. І за це хтось має відповідати. Ну, а якщо нікому його проводити, оскільки всі судді корумповані, можна запросити міжнародних суддів.

Яку роль Ви відводите громадським організація у врегулюванні української кризи?

Колосальну. Тому що без них цю кризу ніхто розв'язувати не буде. Українська криза - це і криза державності. Така проблема існує в усіх пострадянських країнах, включно з Росією. Закон для всіх має бути єдиним. А хто із російських державних мужів, наприклад, поніс відповідальність за те, що останки загиблих у боях на Сході України російських солдат починають ховати? Я маю на увазі той факт, що у Пскові зняли навіть таблички з їхніх могил. Все це - ознаки відсутності здатності брати на себе відповідальність.

Дивитись відео 04:23

Історія як зброя: інструменталізація минулого в конфлікті України та Росії

Пострадянські республіки ще тільки стоять на порозі побудови держави, коли поняття "громадянин" ще тільки формується. Громадянин - людина, яка несе відповідальність за те, що відбувається у його суспільстві, в його країні. Чи відчувають громадяни Росії відповідальність за війну, яку їхня держава веде проти України? Та їх це не хвилює, Україна ж далеко. Товариша мого Олега Сенцова посадили, ось, на 20 років абсолютно ні за що. І коли оголосили вирок, тільки одна людина вийшла до будівлі Верховного суду РФ у Москві з протестним плакатом. Одна людина у величезній державі. А президент такий, яка країна. Він відображає підсвідомість своїх громадян. От у чому проблема. Занадто сильний ще радянський імпринт.

Аудіо й відео до теми