″Секонд хенд″ для Африки, або Куди вистелений шлях благими намірами | Події економіки: оцінки, прогнози, коментарі з Німеччини та Європи | DW | 03.04.2012
  1. Inhalt
  2. Navigation
  3. Weitere Inhalte
  4. Metanavigation
  5. Suche
  6. Choose from 30 Languages

Економіка

"Секонд хенд" для Африки, або Куди вистелений шлях благими намірами

Допомогти знедоленим – з таким наміром німці регулярно вкидають свій старий одяг до спеціальних контейнерів. Насправді ж їхні пожертви часто стають у нагоді лише винахідливим підприємцям.

Німці відомі у всьому світі своєю щедрістю, коли йдеться про пожертви на благодійні цілі. Йдеться не лише про гроші, а й про старий одяг. Насправді обсяги відсортованих джинсів та футболок вже давно перевищують реальні потреби благодійних організацій у Німеччині. У цьому й полягає головна причина такої собі "комерціалізації пожертв". У багатьох випадках такі організації, як, наприклад, Червоний хрест, не збирають старий одяг самостійно, а надають право використовувати свій логотип та ім'я спеціальним підприємствам, що спеціалізуються на зборі речей і мають на меті лише прибутки.

Зібраний одяг ці підприємства зазвичай сортують – залежно від якості його продають на вторинну переробку або як "секонд хенд". Зрештою збір, сортування та перевезення одягу – затратні процеси, тож продаж старого одягу особливо нікого не бентежить, пояснює Андреас Фоґет. Він очолює об'єднання благодійних та церковних організацій FairWertung, яке виступає за більшу відповідальність та прозорість, коли йдеться про збір старого одягу. "Часто люди навіть хочуть платити за старий одяг. Це питання гідності, в Африці також", - каже Фоґет. Крім того, за його словами, люди готові витрачати певну суму зі свого обмеженого сімейного бюджету, аби самим визначати свій стиль та отримати речі кращої якості.

Ціна і якість як аргумент купівлі

Контейнер для старого одягу

Вкидаючи до контейнера старий одяг, німці не завжди знають, куди він потрапить

Вигідна ціна, хороша якість та великий вибір – головні причини, чому африканці охоче купують старий одяг з Європи та США. Ні місцевий текстиль, ні китайський одяг не витримують конкуренції. За оцінками деяких експертів, у багатьох африканських країнах потреба в одязі на 60-80 відсотків покривається за рахунок "секонд хенду". Це, в першу чергу, позитивний бік справи, переконаний Андреас Фоґет, адже таким чином одягом забезпечуються бідні люди, через значну кількість яких попит невпинно зростає.

Водночас є певні сумніви щодо того, чи старий одяг купують лише бідні верстви населення. А чисельні критики навіть вбачають в імпорті старого одягу причину скорочення обсягів виробництва місцевої текстильної промисловості в африканських країнах. Фрідель Гютц-Адамс з неурядової організації Südwind пояснює: "Занепад місцевої текстильної промисловості, який у багатьох країнах можна було спостерігати у 1980-х та 90-х роках, згідно з дослідженнями, приблизно на половину зумовлений імпортом старого одягу. І це, попри те, що насправді його пожертвували, аби допомогти знедоленим". Ще одна причина негативних тенденцій в галузі, переконаний Гютц-Адамс, - погані умови виробництва в африканських країнах.

Місцеві виробники не витримують конкуренції

Через спад у локальній промисловості було втрачено потенціал для подальшого розвитку держав Африки, запевняє експерт. Тож Нігерія, Південно-Африканська Республіка та Ефіопія не дарма вже заборонили ввозити старий одяг. Про відповідні обмеження імпорту дискутували й Гана, Танзанія, Уганда та Руанда.

Інші африканські країни натомість так і не вжили заходів щодо обмеження імпорту. Скептично до них ставиться і Андреас Фоґет. "Можна подумати, що якби не було старого одягу, в африканських країнах розцвіла би текстильна промисловість. Це абсолютна фікція, далека від реальності", - обурюється Фоґет. Дискусію про плюси і мінуси "секонд хенду" він вважає суто німецькою і не відомою в Африці. А місцеві текстильні підприємства, які подекуди ще працюють в Африці, за його словами, знайшли свою нішу, обслуговуючи більш заможних клієнтів та навіть частково експортуючи свої товари до Європи та Америки.

Дискусія про регулювання ринку

Фрідель Гютц-Адамс

Фрідель Гютц-Адамс

Обмеження експорту старого одягу відхиляє допоки і німецький уряд. У відповіді на запит партії Зелених Німеччини уряд вказує на те, що скорочення обсягів виробництва місцевих текстильних підприємств лише частково пов’язане з імпортом "секонд хенду" і більшою мірою зумовлене економічними та торгівельно-політичними проблемами відповідних африканських країн.

В будь-якому разі торгівля "пожертвуваним одягом" є досить прибутковим бізнесом. У Німеччині в останні роки ціна старого одягу в середньому становила 300 євро за тонну. Через витрати на сортування одягу – часто за межами ФРН – ціна додатково зростає, пояснює Гютц-Адамс з організації Südwind. "Експорт на африканський ринок коштує до 1000, а іноді й до 1500 євро за тонну – залежно від якості одягу та країни-адресата. Гроші частково залишаються у німецьких організаціях, які займаються збором одягу, у посередників, у сортувальних підприємствах і зрештою у перекупщиків в африканських країнах", - розповідає Гютц-Адамс. Таким чином гроші опиняються не у знедолених, про яких думають німці, здаючи свій одяг, а у ділків, про існування яких багато хто з благодійників навіть уявлення не має.

Посилання в інтернеті

Реклама