Розкрито таємницю стабільності диктаторських режимів | Політичні новини з Європи: аналітика, прогнози, коментарі | DW | 03.09.2013
  1. Inhalt
  2. Navigation
  3. Weitere Inhalte
  4. Metanavigation
  5. Suche
  6. Choose from 30 Languages

Європа

Розкрито таємницю стабільності диктаторських режимів

Легітимацію автократичні системи правління отримують не на виборах – їхня влада тримається на насильстві та пригнобленні. Як же вони все ж знаходять народну підтримку, і як довго це може тривати?

Майже у кожній другій країні світу, розповідає професор політології Кристоф Штефес з Університету Колорадо у Денвері, править авторитарний режим. Штефес керував проектом із дослідження авторитарних режимів у Науковому центрі соціальних досліджень (WZB) в Берліні. Перші результати роботи вже є.

Однак що таке взагалі автократичні режими? Штефес дає просте визначення – усе, що не є демократією. Демократію розпізнають за тим, що "доступ до влади є відкритим і найважливіші посади обіймаються через процес вільних виборів". Об'єктами дослідження були, за словами політолога, усі "абсолютистські монархії, військові режими та однопартійні держави, але також багатопартійні держави, у яких ще до виборів ясно, хто зрештою переможе".

Три колони влади

Науковці знайшли три чинники, на яких базується сила автократичних режимів: легітимація, репресія та кооптація. Ці три колони обумовлюють одна одну та, якщо вони добре врівноважені, дбають про те, щоб можновладець упевнено залишався в сідлі.

Під кооптацією розуміють залучення через співпричетність: людям пропонується співучасть у режимі та таким чином отримання від нього зиску. Створена у такий спосіб солідарність підпирає владу диктатора, який цю співпричетність забезпечив. Кооптація – найслабша з трьох колон, зазначає дослідження. Вона має найменший вплив на стабільність авторитарного режиму.

Кристоф Штефес знайшов три стабілізаційні колони диктатур

Кристоф Штефес знайшов три "стабілізаційні" колони диктатур

Репресія, придушення будь-якого інакодумства - це сильний інструмент. При цьому, каже Штефес у розмові з DW, слід розрізняти жорсткі та м'які репресії. Приклади "м'яких" можна знайти у Росії. Там час від часу приборкують демонстрантів та кидають до в'язниці опозиціонерів, але здебільшого придушення відбувається приховано. "Там неулюблених журналістів атакують скаргами про образу честі та гідності або натравлюють на критиків режиму податкову", - констатує політолог. До речі, зауважує Штефес, "пан Путін робить це дуже тонко".

Жорсткі та м'які заходи

"Жорсткі" заходи, як-от кидання за ґрати та тортури або викрадення та вбивство критиків режиму, - це для диктатора палиця на два кінці. З одного боку, вони підсилюють страх пригноблених та роблять їх більш слухняними, а з іншого – можуть підживлювати опозицію. Якщо про такі злочини стає відомо, вони ставлять владу диктатора під загрозу.

Водночас "м'які" заходи – цілеспрямовані зміни податкового законодавства або заморожування рахунків – можна задіювати простіше та більш непомітно. Оскільки вони лише зрідка стають темою у ЗМІ, їхній протестний потенціал є незначним та дає опозиції лише слабку аргументацію.

Легітимація – ключ до успіху

Йосип Сталін вигадав пошук ворогів народу та легітимував свій статус як спадкоємець Леніна

Йосип Сталін вигадав пошук "ворогів народу" та легітимував свій статус як спадкоємець Леніна

Найбільший ефект з точки зору збереження влади авторитарного правителя або недемократичного режиму дає легітимація. Якщо за демократії кожен уряд отримує легітимацію шляхом виборів, то за диктатури правителі повинні створювати собі легітимацію самі.

Таким засобом легітимації може бути, наприклад, апеляція до націоналістичних інстинктів, як це зробив сербський узурпатор Слободан Мілошевич, або комуністична ідеологія, якою скористався диктатор Камбоджі Пол Пот. Фідель Кастро зміг поєднати і те, і інше: націоналістичними картами прищеплював негативне ставлення до "злого сусіда" США, а водночас годував народ комунізмом.

Інший шлях – обіцянка забезпечити економічний успіх. У Китаї, скажімо, комуністична партія завдяки цій обіцянці звільнила себе від будь-яких ідеологічних обмежень та могла не боятися протестів. Наскільки добре це функціонує, Кристоф Штефес переконався на власному досвіді. Коли він викладав у Китаї, то запитав своїх студентів, а як вони ставляться до можливості демократії та багатопартійної системи у Китаї. Відповідь була: "Це усе дестабілізує. Ні, ми залишимось із компартією, щоб мати матеріальний добробут".

Як можуть впасти диктатури

Володимир Путін: м'які репресії кращі для довшого владарювання

Володимир Путін: м'які репресії кращі для довшого владарювання

Диктатура, за словами Штефеса, функціонує доти, доки три колони стабільні та перебувають у рівновазі. Але авторитарному режиму настає кінець, щойно народ піднімається проти репресій. Або коли кооптація вже не допомагає людям долучатися до влади, а замість того сприяє корупції. Або ж коли "диктатор раптово помирає і питання спадкоємця зовсім не визначено".

Кристоф Штефес підкреслює, що результати дослідження WZB не дозволяють передбачити поваленння диктатора або кінець авторитарного режиму. Але додає: "Ми не можемо цього спрогнозувати. Проте можемо принаймні сказати: за таких-то обставин вірогідність розпаду є вищою, ніж раніше".

DW.COM

Аудіо й відео до теми