Підводні смітники, дари морів і „сльози русалки” | Новини й аналітика про Німеччину, Україну, Європу та світ | DW | 11.06.2008
  1. Inhalt
  2. Navigation
  3. Weitere Inhalte
  4. Metanavigation
  5. Suche
  6. Choose from 30 Languages
Реклама

Головна

Підводні смітники, дари морів і „сльози русалки”

Одна з величезних хвиль змила контейнер, у якому містилося 29 тисяч пластикових іграшок. Замість ванни з теплою водою жовті качечки, зелені жабки, блакитні черепашенята опинилися посеред бурхливого Тихого океану...

default

Тривала подорож розпочалася 10 січня 1992-го року. Цього дня вантажне судно, що перебувало на пів шляху з Гонконгу до північно-західного узбережжя США, потрапило в шторм. Одна з величезних хвиль змила контейнер, у якому містилося 29 тисяч пластикових іграшок. Замість ванни з теплою водою жовті качечки, зелені жабки, блакитні черепашенята опинилися посеред бурхливого Тихого океану...

Перших шістьох плавців знайшли туристи неподалік від порту Сітка, на скелястому узбережжі південної Аляски: за 10 місяців і за 3500 кілометрів від місця аварії. Більшу частину строкатої пластикової армади підхопила кругова тихоокеанська течія. Під час багаторічного плавання деякі жабки та пінгвіненята „виходили” на пляжах Гаваїв, Австралії, Індонезії, Еквадору, Колумбії. У серпні 2007-го кількох побляклих каченяток прибило до берегів британського графства Девон. Як установили експерти, з Тихого океану в Атлантичний іграшки потрапили крізь Берингову протоку. П’ять-шість років вони дрейфували до Гренландії закутими в льодах. Потім теплий Гольфстрім звільнив їх з полону й доставив до Європи. Ці мандрівники подолали відстань у 27 тисяч кілометрів.

„З вигляду ніколи не скажеш, що іграшки 15 років пробовталися в солоній воді. Майже ніякої шкоди їм не завдали ані полярні морози, ані палюче сонце, - розповідає еколог Морського інституту Плімутського університету Ричард Томпсон. – І в цьому, власне, полягає проблема: сьогодні на кожному кроці нас оточують вироби з дешевого та зручного матеріалу - особливо для предметів одноразового використання, який у довкіллі зберігається століттями!..” Пластикові пляшки, поліетиленові пакети, пластмасовий посуд, запальнички, зубні щітки, пінопласт... За даними експертів Природоохоронної програми ООН, на кожен квадратний кілометр поверхні Світового океану – від полюсів до екватора - припадає в середньому 18 тисяч одиниць пластикового сміття. Ричард Томпсон:

„Передусім тварини, які шукають корм на воді, стають жертвами забруднення океанів, бо вони неспроможні відрізнити ці предмети від природної здобичі. 95 відсотків мертвих буревісників, знайдених нами на узбережжі Північного моря, загинули від голоду. Їхні шлунки були так набиті пластиковим сміттям, що для справжньої їжі просто не залишилося місця. Черепахи наїдаються поліетиленових пакетів, які дуже схожі на медуз. Альбатроси накидаються на червоні пластмасові кришечки від кока-коли: з висоти ті дуже схожі на певний вид крабів, який ці птахи дуже полюбляють. На Гавайських островах із п’ятьох пташенят темноспинних альбатросів сьогодні виживають лише двоє. Через те, що дбайливі батьки старанно годують пластиком і своє потомство.”

Літати за таким „кормом” далеко не треба. По обидва боки Гаваїв простяглася так звана „велика тихоокеанська сміттєва пляма” – найбільше на планеті звалище. На одному квадратному кілометрі тут плаває до трьох з половиною мільйонів уламків пластику. Не враховуючи дрібних шматочків. Ця „юшка” утворилася в районі Тихого океану, що його яхтсмени охрестили „пустелею”: через високий атмосферний тиск, а, отже, відсутність вітру, на величезному просторі між Каліфорнією та Японією майже завжди панує штиль. Океанські води повільно рухаються колом, а з ними й понад 100 мільйонів тонн відходів. За два-три роки пляжні сандалії, рештки дощок для серфінгу, поламані вудки та кубики „лего” повертаються у вихідний пункт, пропливши 13 тисяч кілометрів. Площа смітника-каруселі постійно збільшується й вже дорівнює площі Центральної Європи. „З часом, однак, ці продукти цивілізації обростають водоростями та мікроорганізмами, стають заважкими й опускаються на дно,” - пояснює біолог Франсуа Ґалаґані, учасник численних експедицій на французькому дослідному підводному човні Victor:

„Ми вже виявили певні закономірності щодо того, як течії та рельєф дна впливають на розподіл сміття в глибинах морів і океанів. Як і на поверхні, відходи подекуди подорожують за тисячі кілометрів, але зрештою їх так само збиває в купу. Питання в тому, де утворюватимуться світові підводні звалища. На сьогодні відомо, що одне з них розташоване безпосередньо перед європейським узбережжям. Політики докладають неабияких зусиль, щоб об’єднати Європу, а на дні це вже давно сталося, адже сміття в морі належить усім. Скільки тисячоліть мине, доки воно біологічно розпадеться, ніхто не знає. За звичайних умов, баночці від йогурту потрібно до 500 років. В океанських глибинах, куди не проникає світло, де мало кисню й панують низькі температури, цей одноразовий предмет може пролежати вічність...”

„Найпростіший спосіб позбутися непотребу – це викинути його за борт у відкритому морі. Так було завжди, -

каже морський біолог Тоні Кослов, співробітник Океанографічного інституту в Ла Гойя, Каліфорнія:

Сьогодні ж, повернувшися в порт, капітани мають платити за утилізацію будь-якого сміття. Тому щороку лише з суден в океан потрапляє близько п’яти мільйонів тонн пластикових відходів. Хоч це й категорично заборонено міжнародними угодами. Але левова частка пластмаси – це те, що ми викидаємо собі під ноги й що вітер потім зносить у моря: з пляжів та з вулиць, із звалищ просто неба. Це сміття, що його в море змивають річки...”

...Якщо невтомний прибій перетворює на пісок каміння, то з пакетами від чіпсів, з порожньою тарою, з продірявленими надувними матрацами, волейбольними м’ячами, загубленим рибальським знаряддям хвилі розправляються надзвичайно швидко. „Фахівці називають пластикову пудру „сльозами русалки””, - веде далі британський еколог Ричард Томпсон:

„У першій-ліпшій пробі води та піску можна виявити мікрокрупинки пластмаси, найменші з яких у діаметрі тонші за людський волос. Не залежно від того, де брати проби - в Європі чи в Африці, в Австралії, в Південній чи в Північній Америці. Дослідники в Індії та в Індонезії так само б’ють на сполох, як і ми. Узбережжя та моря скрізь „заражені” пластиком.”

На деяких пляжах пісок уже на чверть складається з нього. Але головна небезпека матеріалу, якого в світі виробляють не мало не багато 125 мільйонів тонн щороку, проявляється в воді. Ричард Томпсон:

„Коли пластик перемолочується до стану пудри, з нього вимиваються пом’якшувачі, різні наповнювачі, барвники та інші небезпечні для здоров’я домішки. Однак це лише частина проблеми. У подрібненому вигляді пластмаса, наче губка, всмоктує з води високотоксичні діоксини, ДДТ, ПХБ - поліхлоровані дифеніли тощо. Їхня концентрація підвищується в тисячі разів!”

Просякнуті отрутами крупинки пластику такі дрібнесенькі, що ними може живитися навіть планктон. Не кажучи вже про молюсків, морських хробаків, рачків, що добувають їжу, пропускаючи крізь себе пісок. Таким чином пестициди, діоксини та решта хімічного коктейлю потрапляє в харчовий ланцюжок. В одній креветці накопичується незначна кількість отрути. Але в рибі, яка з’їсть 100 таких креветок, хімікатів уже в рази більше. Потім десяток таких рибок ковтає хижак... Біолог Тоні Кослов:

„Несподіванкою для нас виявилося те, що глибоководні риби так само заражені ДДТ і ртуттю, як і ті, що мешкають у верхніх шарах. Найбільша концентрація отруйних речовин спостерігається саме у великих хижаках, що нерідко доживають до ста років. А завершується харчовий ланцюжок на наших обідніх столах. У США вагітних сьогодні недарма попереджають, щоб вони не їли багато риби. Сміття в довкіллі не зникає безслідно. У тому чи іншому вигляді природа повертає його людству.”

За матеріалами німецьких ЗМІ